Донька привезла маму в будинок для літніх людей і забула

Одного осіннього ранку до нас в будинок для літніх людей донька привезла матір. Вона залишила її, нічого не пояснивши старенькій. Соромно було подивитися тій в очі. Тому мені самій довелося поговорити з бабусею, замість її малодушної доньки.

Коли я поглянула старенькій в очі, то ледве не розплакалась. Вона виявилась дуже чуйною, спокійною і приємною людиною, все це читалося у її очах та скромній посмішці.

Мені важко було почати розмову. Не хотілося, щоб було боляче і вона почувала себе покинутою. Але правда була гіркою.

Донька залишила її у будинку для літніх людей. Рідна мама на старості років стала для неї тягарем. І й було все одно, як почуватиметься та, яка дала їй життя і виховала. Доньку не цікавило, як складеться життя її матері у закладі, вона подбала лише про власні інтереси.

Я намагалася всіляко розважити жінку, щоб вона не почувала себе покинутою, бо ж кожна людина у будь-якому віці хоче бути комусь потрібною. Ми навіть потоваришували. Вона любила прогулюватися по алейках на задньому дворі закладу. Я часто складала їй компанію під час цих прогулянок. Бабуся ділилася історіями зі свого життя та розповідала різні курйозні випадки. З нею завжди було цікаво.

Старенька не втрачала надію, що донька одумається і забере її звідси додому. Це була її мрія. І я не хотіла розбивати її надію. Хоча, я вже тут працюю не один рік і знаю, що це скоріше виключення, а не правило. Донька навідувалася раз в місяць, але не надовго, виправдовуючись, що дуже зайнята на роботі.

В бабусі ще був син. Але вона мені розповіла по секрету, що завжди обділяла його своєю турботою і доньку любила явно більше. Син це бачив і розумів, тому в них так і не сформувались близькі стосунки. А нині, пройшло вже майже три роки, як вони перестали спілкуватись. Жінка розкаювалася, через свою байдужість до другої дитини й розуміла, що це було помилкою. А ще казала, що дуже хотіла б його побачити.. хоч ненадовго. Але зв’язку з ним вона не мала.

У той день я дізналася, що в бабусі іменини. Вона дуже сподівалася, що донька приїде, не забуде про важливу дату. Щоразу поглядала у вікно, очікуючи побачити рідну постать. Та все марно. Здається за цей час, бабуся ще більше постаріла.

Я вирішила підняти їй настрій. Організувала солодкий стіл, придбала торт і свічки. Ми вітали її усім колективом. А я сказала іменинниці, щоб та загадала бажання і те обов’язково збудеться: головне вірити. Бабуся була розчулена організованим для неї святкуванням і я була впевнена, що затіяла все не даремно. Старенька перестала поглядати у вікно і здавалося відірвалася від своїх сумних думок.

Моя зміна завершилась і я якраз йшла збиратися додому. У коридорі зіткнулась із незнайомцем, який розгублено попросив підказати, де він може побачити Людмилу Степанівну.

Я йому пояснила, як пройти й перепитала хто він.

Аж тоді побачила в руках чоловіка букет і цукерки.

– Я її син..

Я лише посміхнулася у відповідь. Йду і думаю, а все-таки мрії здійснюються, головне в них щиро повірити.

Оцените статью
Донька привезла маму в будинок для літніх людей і забула