Донька впевнена, що я зобов’язана сидіти з онуками, щоб у них із чоловіком було більше вільного часу

Скоро мені виповниться шістдесят років. Я вже бабуся, але очевидно не така, на яку розраховувала моя донька. Тиждень тому ми сильно посварились. А все через те, що я відмовилась сидіти з онуками, доки вони з чоловіком розважаються. Моє життя не було легким і мені довелося багато чим пожертвувати заради сім’ї. Скільки себе пам’ятаю у шлюбі, я дбала про чоловіка та дітей. І нині, мушу багато уваги приділяти чоловіку, бо він нездужає та потребує цілодобової уваги. Я втомлююсь і вік дається взнаки. Я маю двох онуків. Донька постійно скаржиться, що їй важко справлятись з двома дітьми й не залишається часу на себе. Але мені у свій час взагалі ніхто не допомагав. Родичі жили далеко, а ми з чоловіком постійно змінювали місце проживання, адже він військовий. Таким чином, я навіть подруг близьких не мала, які б могли за потреби виручити. Але у мене в пріоритеті завжди були діти, тому про себе я думала, хоча й втомлювалась не менше..

Моїй доньці 34 роки. Вона ніде не працює. Тому мені не зрозуміло, чому я повинна постійно няньчити її дітей. Раніше вона наперед домовлялася зі мною, чи можна привести онуків у гості, якщо їй треба було кудись йти у справах. А тепер взагалі це увійшло у звичку й стало, ніби моїм обов’язком. А недавно повідомили, що вони їдуть відпочивати у Туреччину на два тижні, а дітей залишать мені, бо з ними якісно відпочити не вдасться. Уявляєте, просто поставили перед фактом?! Моєї думки ніхто не питав!

Ще ж у зятя є батьки, які, тим більше живуть поряд. Але до них діти ходять лише на свята. А з мене зробили безвідмовну, безплатну няньку. Цього разу я вже не витримала, та сказала, що нічим допомогти не можу, хай шукають інший варіант. Мені й здоров’я не дозволить: тиск високий – як я з двома дітьми маю справлятись, ще й два тижні? Донька дуже образилась, сказала, що мій вчинок егоїстичний. А я, в цій ситуації, бачу лише її егоїзм. Я дбала про неї все життя: купувала модний одяг, хоч сама носила сукні десятилітньої давності. Хотіла, щоб вона ні в чому не відчувала нужди. Сподівалася, що донька виросте дбайливою, благородною людиною. Але бачу, що щось пішло не так..

До цього, я ніколи їй не відмовляла у подібних послугах. Але, як прикро, що варто було один раз відмовити – я вже головний ворог. Мені було досить незручно сказати, що я не зможу їй допомогти, навіть якесь відчуття сорому з’явилось.. Але твердо вирішила не поступатися принципам. Мені у такому віці вже потрібен спокій, я не маю стільки енергії, щоб гратися з дітьми в активні ігри, шкода, що донька цього не розуміє. Але, якщо вона не думає про мене, то мені потрібно потурбуватися про себе самій.

Донька не хоче мене чути. Вона переконана у власній правоті. Я намагалася перша налагодити наші стосунки, але вона на контакт не йде. Чоловік мене підтримує, але у наш конфлікт не влазить.

Може, як свої онуки з’являться, то зрозуміє, що це таке, почуватися не важливою, а потрібною. Найменше хочеться отримувати таке ставлення від найрідніших. Поки вона на це не зважає.

У мене совість чиста – бувши матір’ю, я віддавалася повністю піклуванню про дітей. А ставши бабусею буду такою, як підказує мені мій розум. Хто хоче, хай мене засудить, але хоч на старості літ треба приділити час собі. А ви б як вчинили?

Оцените статью
Донька впевнена, що я зобов’язана сидіти з онуками, щоб у них із чоловіком було більше вільного часу