«Допоможіть будь ласка. Це не мій тато». Хлопчик kp _ичав та пл _аkав. Добре, що поряд були не байдужі люди

Я працюю у маленькому кіоску де готують хот-доги та іншу вуличну їжу. Поряд знаходиться університет, тому клієнтів в нас завжди багато. Як раз закінчилася велика перерва й поки моя колега відпускала останніх голодний студентів я вийшла на вулицю подихати свіжим повітрям та попити каву. Я вже хотіла повертатися, коли почула, а потім побачила, як кричить маленький хлопчик. На вигляд років вісім дев’ять. Якийсь чоловік просто тягнув його за руку, а дитина всіма силами упиралася ногами та чіплялася за стовп й кричала. «Допоможіть будь ласка. Це не мій тато». Люди, які були поряд почали оглядатися.

Чоловік явно був збентеженим такою увагою. Але своєї справи він не покинув й ще дужче почав тягнути хлопчика. За кілька метрів від нього стояла група хлопців. Студенти влаштували собі замість занять перерву на каву та сигарети. Вони не одноразово купували в мене перекусити, тому я знала, що вони навчаються на факультеті фізичного виховання. Кілька разів просила їх допомогти занести товар. Їх було чоловік шість.

Не довго думаючи вони одразу підбігли до чоловіка. Той припинив тягнути дитину, яка сховалася за одним з хлопців. Почалася розмова. Шкода, що я нічого не чула, але по жестах й поведінці було помітно, що хлопці будь-що вирішили з’ясувати хто цей чоловік. Один вже кудись телефонував. А інші не давали невідомому відступити. Вони буквально оточили його з усіх сторін. Вирватися не було можливості.

Не знаю чим би закінчилася ця розмова. Адже студенти були налаштовані вороже, якби до них не підійшов ще оди чоловік. Він вибіг з автомобіля, що стояв поряд. Рукою він почав показувати на машину. А там сидів чоловік з камерою. Він показав якісь документи. Хлопці одразу заспокоїлися. Вони потиснули руки чоловіку, хлопцеві та невідомому й почали йти до мого кіоску.

«Що там сталося»? – поцікавилася я. «Та це журналісти. Проводять соціальний експеримент. Як наші люди реагують на крик про допомогу від дітей. Пощастило, що той вчасно вискочив з автомобіля, а то б ще кілька секунд й чолов’яга отримав би по перше число за те, що приставав до дитини». Хлопці ще довго стояли та обговорювали подію.

Добре, що в нас є такі сміливі хлопці. Вони не побоялися та відгукнулися. Адже часи в нас такі, що може статися будь-що. Неодноразово чути в новинах, що десь зникли діти. Хворих вистачає.

Оцените статью
«Допоможіть будь ласка. Це не мій тато». Хлопчик kp _ичав та пл _аkав. Добре, що поряд були не байдужі люди