Мій батько, після розлучення з мамою, вдруге одружився з жінкою, у якої була донька. Я на кілька років старша від своєї звідної сестри, але ми дуже добре ладили, справді, як рідні сестри. З Катериною, моєю другою мамою, теж все чудово, вона хороша жінка, хазяйновита, татові неабияк пощастило її зустріти.
Я подорослішала, вийшла заміж у 21 і переїхала від них. Через роботу ми вкрай рідко їздили до батьків. Вони майже внуків своїх не бачили, тільки на дні народження й на дуже великі свята.
Але з’явився привід — наближався ювілей мого тата. Ми з чоловіком купили йому дорогий подарунок, взяли дітей, сіли в машину й поїхали до батьків. Перед цим я подзвонила до своєї мачухи й запитала, чи не треба щось купити по дорозі, а вона мені цілий список виголосила. Чоловік заїхав у найближчий супермаркет, ми закупилися й дальше поїхали.
Дорога зайняла близько 3 годин, діти потомилися, погода, як на зло, погіршилася, але ми якось добралися. Зайшли в хату, а забава вже йде повним ходом, виявляється, мама скомандувала починати, бо вже всі найближчі з’їхалися, а про нас ніхто й не згадав. Мама, як помітила нас, ні “добрий день”, ні “рада вас бачити”, одразу, з порога:
— Ви привезли то, що я просила купити?
В мене виникло таке відчуття, що нас там чекали тільки тому, що ми мали імениннику торт привезти. Я дала мамі пакети, вона й уваги на внуків своїх не звернула, до столу не покликала, а побігла на кухню. Словом, ми скинули одяг і пішли вітати тата. Він, на щастя, радо нас зустрів.
Одразу вся увага припала на нас і на дітей. Серед гостей було багато сусідів, родичів, які давно мене не бачили, розпитувалися, як я живу, цікавилися, ким працює чоловік, хвалили дітей. Тато дуже пишався, що в нього такий солідний зять і за столом старався цим похвалитися. Але одразу ж втручалася мама, яка наказувала йому мовчати. А коли мова заходила про мене, мама перебивала й починала хвалитися Вікою, моєю сестрою. Мовляв, вона така розумничка, самостійна, не вискочила бездумно заміж, а багато вчиться й працює.
Це, як я зрозуміла, був камінь в мій город. І я це собі не придумала! Навіть чоловік, коли ми вийшли на вулицю погуляти, запитався, що сталося з мамою, вона якось по-іншому поводиться, їй так і кортить мене якось принизити чи то образити. А я навіть не знала, що відповісти, адже раніше все було добре.
Ми переночували у батьків й зранку зібралися додому. Мама зі мною навіть не поговорила, вдавала, що не помічає мене й тільки бігала за Вікою.
В дорозі мій чоловік припустив, що мама заздрить. Я у свої 33 заміжня, маю двоє чудових дітей, пристойного чоловіка, добру роботу, машину і квартиру, а її донька ще зовсім не прилаштована у житті, сидить у них на шиї й чекає, поки по неї приїде принц на білому коні.
Може він і правий, але я так не хочу в це вірити… Я завжди цінувала свою маму та сестру, навіть якщо з часом ми стали менше спілкуватися. І мені прикро, якщо вони справді через заздрість так до мене ставляться.
