Нещодавно зі мною сталась дуже весела та цікава історія. Щоб не використовувати багато полеміки перейдемо одразу до діла.
2-ого січня я загубив свого собаку. Як? Чому? Зараз все розповім.
Собаку я вигулюю переважно дуже рано, близько 5-6 ранку. Він вже звик до такого режиму і не важливо що відбувається – ми маємо піти погуляти саме в цей проміжок часу.
І от, 2 січня. Я, після хорошого сабантую все ще в стані алкогольного сп’яніння. Собаку вигуляти потрібно. І я, взявши повідок, собаку та пляшку коньяку, щоб похмелитись, пішов вигулювати свого улюбленого лабрадора Джека. Проте я так загулявся з пляшкою, що загубив Джека.
Того ранку я обігав всі двори, перебудов всіх сусідів. За той час встиг навіть протверезіти, зірвати голос, застудити горло та сильно змерзнути. За те, як я кричав, щоб знайти собаку мене послали на довго і далеко людей з 10. Ну а що я очікував, кричачи в 6 ранку?
Впавши у відчай я пішов до свого друга. Спершу він мене відіслав туди ж, куди відсилали сусіди, але потім разом з дружиною запросили до хати та ми почали думати що робити. Згадавши, що в мене є фото Джека на телефоні, ми роздрукували оголошення та розвішали їх по котеджному містечку, де ми жили.
Прийшли назад додому до мого друга. Поснідали, поговорили та чекали дзвінка. А потім я різко згадав, що вказаний то лише домашній номер! І ми знову побігли до оголошень, але вже дописувати мій номер мобільного телефону.
Потім ми пішли далі шукати. Але вже більшою компанією: я, друг, його дружина, мама друга та її собака. Шукали всюди де тільки можна. Пройшлись знову по всіх дворах, обшукали лісосмугу. Проте так нічого і не знайшли.
Коли вже всі втомились я покликав нашу пошукову компанію до себе додому відпочити та поїсти. Ми й пішли. І коли ми зайшли до мого двору, мало не попадали від сміху та від плачу від того самого сміху.
Виявилось, що я взяв пляшку, взяв повідок, а собаку не взяв. І залишився шокований Джек сидіти під дверима, вірно чекаючи свого п’яного господаря з прогулянки з пляшкою міцного та повідком без собаки.
