Дружина дуже ображена на батьків, які мають трикімнатну квартиру та дачу, а ми мусимо з двома дітьми тіснитись у однокімнатній.

З Ангеліною ми в шлюбі вже близько тринадцяти років. А нашому синові нещодавно виповнилось одинадцять. Пів року тому моя дружина дізналась, що вагітна і тепер ми чекаємо ще й на появу донечки.

Річ у тім, що живемо ми всі в однокімнатній кватирці. Ангеліна стрибала від щастя, коли на тесті побачила дві смужки, але потім, не знаю, з яких причин вона почала мало не щодня істерики влаштовувати. Мені залишалось лише заспокоювати її, адже хвилювання погано вплине на здоров’я дитини. Але кохана продовжує ридати вечорами. І все це через своїх батьків.

Ангеліна пішла у декретну відпустку, я сам цілодобово працюю на роботі, як коняка. Та все одно поки покращити наше фінансове становище не вдається. Звичайно, жити трьом у такій маленькій квартирі дуже тісно. А коли починаємо уявляти, що скоро нас взагалі буде четверо, то можна з розуму зійти.

Моя дружина тримає образу на своїх батька та матір. Адже вони двоє живуть у просторій трикімнатній квартирі на околиці міста. Крім того мають у селі ще один будиночок. Там величезне подвір’я, грядки, альтанка, теплиці.

Декілька разів уже Ліна натякала батькам, що добре було б помінятись. Коли вони ніяк не реагували, то говорила прямим текстом. Нібито вона у них одна донька і можна було б допомогти їй хоча б на деякий час, поки ми не назбираємо власних коштів. Вона навіть вмовляла їх переїхати в село, там вже і доглядати за своїми грядками, завести курочок та й взагалі просто насолоджуватись свіжим повітрям. У їхньому віці це точно піде на користь.

Та ні батько, ні матір не хочуть погоджуватись. Їм, мовляв, незручно жити в таких умовах. От на декілька днів приїхати можуть, а так, щоб жити постійно, то ні. Там ні газу, ні ванни, туалет на вулиці. Загалом, їм не підходить. Я декілька разів казав, що подбаю про це все і вони зможуть переїхати, але вони знову ж таки відмовляються.

Щодо моїх батьків, то теж ситуація приблизно схожа, допомоги не дочекаєшся. Свою велику квартиру вони віддали моїй молодшій сестрі, а самі з’їхали на дачу. Я, виходить, не така сама їм дитина, якщо попіклувались лише про дочку.

Я прекрасно розумію, що багато хто зараз скаже, нібито батьки нам нічого не винні. Так, це правда. Але ми бачимо, як іншим сім’ям в усьому допомагають батьки, а наші, хоч і мають таку можливість, та використовувати її не хочуть. Мені дуже прикро, що ще з першого дня нашого шлюбу все лежить на наших плечах.

Оцените статью
Дружина дуже ображена на батьків, які мають трикімнатну квартиру та дачу, а ми мусимо з двома дітьми тіснитись у однокімнатній.