В дитячому будинку була дуже гарна дівчинка Олеся, їй було чотири роки. У неї були проблеми зі здоров’ям. Таких дітей батьки не хотіли вдочеряти і здебільшого такі діти залишались у дитинячому будинку до досягнення шістнадцятирічного віку. Але, дівчинку все ж таки вдочерили і вихователі були дуже здивовані, адже взяти додому хвору дитину – це велика відповідальність та матеріальні витрати на лікування. Це була дуже цікава історія, яку я зараз розкажу.
Дівчинку подружжю запропонували узяти в гості. Чоловік і жінка уже мали двох своїх дітей і жили у великій трикімнатній квартирі. Вони були матеріально забезпечені і могли б дитині допомогти лікуватись у найкращих лікарів.
Коли Олеся приїхала до нових батьків, вони зразу їй сподобались. Дитина почала називати їх мамою і татом. Особливо, дівчинка хотіла бути з дружиною. Ходила за нею хвостиком, усміхалась і цікавилась новими туфлями жінки і платтями.
Але, чоловік через декілька днів вирішив, що не хоче вдочеряти дівчинку. Йому не подобалось, що вона багато провидить з дружиною. Олег сказав, що вона чужа дитина і він не зможе полюбити її. Попросив дружину відвезти Олесю назад.
Наталя не захотіла цього робити, вона плакала і просила залишити дівчину, бо за декілька днів дуже прив’язалась до дитини і не змогла б без неї жити. Чоловік твердо вирішив, що їм не варто залишати цю дівчинку і жінка під тиском таки погодилася з вимогою чоловіка відвезти її назад.
Спакували старі речі дитини і нові, які вони встигли їй купити. Заїхали по дорозі в крамницю і купили Олесі: дві ляльки барбі та великого ведмедика. Усю дорогу дружина чоловіка мовчала і не хотіла розмовляти з ним. А дівчинка зрозуміла, що від неї відмовляються, тому не хотіла відпускати руку жінки.
Відвело подружжя дитину у дитячий будинок і поїхало додому. Наталя не знаходила собі місця і ходила по квартирі. Вона переживала за дівчинку і вирішила подзвонити до дитячого будинку.
– Доброго дня, це Наталя Григорівна, я хочу дізнатись, як справи у Олесі? – запитала у директора закладу жінка.
– Не дуже, сумку свою не розпаковує, сидить в коридорі і чекає, що мати її забере. – відповів чоловік.
– Я зараз приїду. – відповіла вона.
Наталя підійшла до чоловіка і сказала:
– Я їду за дівчинкою, я не можу без неї, а вона сумує за мною. Ти згодом полюбиш її, я впевнена. Дай дитині шанс на сім’ю.
Вона приїхала у дитячий будинок і забрала дівчину додому. Зараз, у них все добре. Вони вдочерили Олесю. Чоловік дійсно полюбив дитину і не жаліє, що тоді його дружина забрала її до них додому. Дівчинка є дуже розумною і талановитою, дуже добре грає на піаніно. Колись у неї були проблеми з слухом, але після встановлення слухового апарату вона добре чує.
