Моя дружина не любить займатися домашніми справами. Я погодився, що цим буду займатися я. Я люблю готувати на кухні, а ще більше люблю смачно поїсти. В мене така професія, що я можу працювати й добре заробляти вдома. Саме тому я взяв на себе всю домашню роботу.
Дружина працювала, інколи затримувалася на роботі допізна, вона у мене ділова жінка. А коли приходила додому, її чекала смачна вечеря, чиста квартира і люблячий чоловік. А ще, у нас двоє дітей росте. Старший син у 5-му класі, молодший — у 3-му. Дітьми займаюся теж в основному я. Зараз вже трішки легше.
До недавно все йшло добре і злагоджено. Але з якогось часу все почало змінюватися. Дружина почала втрачати інтерес до роботи. Щось там вийшло не так, як вона планувала і вона звільнилася. Іра стала дратівливою, нервувалася через дрібниці. Вдома їй все було не так, винен у всьому був я. Напевно, тому, що все встигав зробити добре.
Одного разу ми сильно посварилися. Дружина дорікала мені, що я не виконую обов’язки чоловіка, тому вона мусить на роботу ходити. Я був, якщо чесно, шокований, коли почув це. Вона сама обрала роботу, замість дому. Іра запропонувала мені таку схему нашого сімейного життя! Я терпів усе, тільки аби їй добре було. Тільки аби вона почувала себе успішною й діловою жінкою. То тепер ще я винуватий?
Словом, я роздратувався і сказав, що від завтра я йду на роботу в якийсь офіс, а Іра нехай візьме на себе ті обов’язки, які виконував я. У мене було багато пропозицій з різних фірм, а я всім відмовляв. А тепер кинув своє резюме і погодився на першу пропозицію, що мені надійшла. Наступного ранку я пішов на роботу. В кінці робочого дня я відчув себе вільним і самодостатнім чоловіком. Я розумів, що від мене вимагають і міг це спокійно робити.
Дружина лишилася вдома. Коли я повернувся, побачив, що вона взагалі нічого не встигає. Але я підтримав її, сказав, що скоро вона звикне до всього. З того часу я більше не пхався у побутові справи, навіть на кухню. Задовольнявся тим, що готує дружина. А готує вона — ніяк. Вже й курси якісь відвідувала, але немає в неї до цього хисту. Але я ціную її старання. А ще, мені вистачає грошей, щоб водити сім’ю на вечерю в кафе. Тому, поки так…
