Дружина поїхала на зaр0бiтkи, п0kинyвши мене з двома маленькими дітьми. Майже не дзвонила і не цікавилася нами, а через 4 роки повернулася так, ніби нічого не сталося.

Моя дружина завжди була сильніша за мене. І за характером — у неї впертий, безкомпромісний, і за силою волі — вона витривала й цілеспрямована. Але жили ми дружно, я завжди прислухався та цінував дружину.

Коли народилися наші діти — Олег та Вікторія, дружина почала нарікати на погані умови життя, на те, що діти не забезпечені всім необхідним. Словом, тих грошей, що були в сім’ї — було недостатньо. Я несміливо намагався пояснити, що ми дамо собі раду, я знайду ще одну роботу. Але Віра була невблаганна — треба їхати на заробітки в Італію. Там жінки добре заробляють, так їй сказала її далека родичка, яка повернулася звідти, не витримавши й року.

Я з жахом думав про ці її заробітки, тому пропонував, що сам поїду в Польщу, а їй не треба їхати. Намагався переконати Віру залишитися з дітьми, бо вони зовсім маленькі — їм треба мами. Але моя Віра дуже вперта, як вона задумала, так і має бути. Тому, вирішила, що поїде хоча б на рік. Не те, щоб я погодився, я просто змирився.

Коли Віра їхала, в той день у мене було погане передчуття. Я відчув, що вона більше не повернеться. Не знаю, чому мені так здалося. Віра плакала, обіймала й цілувала дітей, обіцяла швидко повернутися і більше ніколи не розлучатися. Я був як у тумані. Я розумів, що сталося щось жахливе. Я дозволив залишити дітей без мами. Я не переживав, як буду з ними справлятися. Я просто не розумів, що таке самому залишитися з дітьми.

Не можу сказати, що зовсім не вмію нічого робити. Я часто залишався з дітьми на деякий час, я вмію готувати, знаю основні норми харчування дітей. Але найголовніше — я дуже люблю їх. Саме це дало мені силу втриматися цілий рік. Було по всякому, але найгірше ставалося тоді, коли хтось підхоплював якусь хворобу.

Через рік дружина передала гроші для дітей й сказала, що не може приїхати, бо робота дуже добра, її не відпускають. Треба ще кілька місяців попрацювати, бо таких грошей у нас не заробиш. Знаючи характер дружини, я розумів, якщо вона вже вирішила, її ніхто не переконає. Так пройшов ще рік.

Син Олег пішов у перший клас. Він дуже чекав, що його у школу поведе мама, яка приїде з подарунками. Донечка маму вже й не пам’ятала. Дивлячись на фото, ніяких емоцій не проявляла, хоча я кожний день розповідав, яка гарна у нас мама і, як вона любить нас.

Віра телефонувала дуже рідко, коротко питала про дітей, сказала два слова про себе і все. Я вже перестав просити її повернутися. Я розумію, поки вона сама не захоче повернутися, все намарно.

Я намагався зробити для дітей все, щоб вони жили щасливо і без мами. У вихідні дні ми робили святковий обід, ходили в парк на атракціони, їздили в цирк, в зоопарк. У школі я відвідую всі заходи, збори, щоб син відчував, що я завжди поряд з ним. Так минуло 4 роки.

Мої діти — моя гордість. Пішла до школи моя донечка. Вона на диво спокійно сприймала те, що всіх до школи ведуть мами, а її — тато. Вона була щаслива, як і всі діти. А мені було гірко й боляче. Я усвідомлював, що Віра вже не повернеться, що до дітей вона байдужа, а мене — розлюбила. А може і не любила ніколи.

За кілька днів до Нового року Віра повернулася. Поводила себе так, ніби нічого не сталося. Розцілувала дітей і мене, привезла подарунків. Гарна, стильна, молода і приваблива. Я не знаю, що було там, але вона повернулася до нас. Діти щасливі, а це — найголовніше. Може, з часом, вона пояснить мені все і я її зрозумію. Дай Боже, щоб все було саме так.

Оцените статью
Дружина поїхала на зaр0бiтkи, п0kинyвши мене з двома маленькими дітьми. Майже не дзвонила і не цікавилася нами, а через 4 роки повернулася так, ніби нічого не сталося.