Як тільки ми з Ірою почали жити разом, вона одразу сказала, що хоче, аби в нашій сім’ї був спільний сімейний бюджет, як це завжди було у її батьків. Щоб ми давали фіксовану суму, в залежності від зарплатні, на продукти та комуналку, а рештою зарплатні нехай кожен розпоряджається, як хоче. Мені це здалося правильним рішенням, бо так буде добре нам обом. Я наголошую, що ініціатором такої ідеї, про розподіл коштів, була моя дружина, не я.
Вже пізніше ми зрозуміли, що можна ще спробувати відкладати гроші на відпочинок. Так і зробили. Кожного місяця по кілька тисяч, по старинці, в скарбничку.
Іра має добру роботу, але я заробляю трішки більше за неї. Близько пів року тому у неї почалися проблеми на роботі. Багато працівників скоротили, врізали зарплатню, але їй вдалося втриматися на робочому місці. Я взяв усі витрати на себе, включаючи наш омріяний відпочинок.
Я жив собі спокійно, відкладав гроші, оплачував все, а Іра отримувала свою зарплату і тратила її, як забажала. Щотижня з подругами на шопінг вибиралася, в салон краси, подарунки робила собі недешеві, словом, ні в чому собі не відмовляла.
І ось, прийшли різдвяні вихідні. А ми домовлялися з дружиною саме взимку кудись полетіти. Проте, одного вечора Іра ошелешує мене заявою, що грошей у скарбничці немає, вона їх потратила. Купила собі нові сережки. Бо їй так закортіло…
Вона, звісно, дуже засмутилася, що ми нікуди не поїдемо відпочивати, хоч так довго планували. Але нічого страшного, мовляв, ще буде нагода.
Я її теж мав чим здивувати. Сказав, що маю ще трохи заощаджених грошей і поїду з друзями на кілька днів в гори. А вона хай сидить вдома і тішиться новими сережками!
