Два дні я не знаходила собі місця. Чоловік також дуже хвилювався. До лікаря ми поїхали з Володимиром разом. Він мене тримав за руку, бачив як я хвилююся. За ці кілька днів я накрутила собі голову всякими дурницями.

Мені виповнилося сорок років минулого місяця. У мене було все – люблячий чоловік, затишне житло, комфортний автомобіль та власний бізнес.

Для повного щастя не вистачало лише одного – дітей. Ще в юному віці я зробила аборт. Не було в мене тоді розуму, та й які мізки у дівчиська у сімнадцять років. Все наступне життя я себе картала за це, молилася і просила пробачення у Бога. Ні дня не минало, щоб я не каялася.

Після цього мені всі лікарі як один казали, що я безплідна. Виною тут є мій необдуманий вчинок у молодості. Чоловік мене дуже кохав, я йому все розповіла. Він обіцяв, що завжди буде поруч і не покине.

Володя мене запевняв, що є багато подружніх пар, які живуть без дітей і це не є проблемою. Не дає нам Бог дитинки – нічого страшного. Заведемо кота чи собаку.

Так ми і жили. От тільки після свого дня народження я себе почала почувати геть кепсько. Мені постійно крутилася голова, нудило, болів живіт і я почала поправлятися.

Зателефонувала до лікаря. Знаючи мій стан здоров’я і почувши всі мої симптоми – Галина Степанівна порадила прийти на ультразвукове дослідження. І одразу ж сказала не хвилюватися, що можливо у мене росте пухлина і потрібно буде її видалити.

Два дні я не знаходила собі місця. Чоловік також дуже хвилювався, а от наша кішка постійно лежала біля мого живота. Ми навіть думали, що вона відчуває якусь біду. Та й взагалі в народі кажуть, що всі болячки вилазять після сорока років. От і на маєш!

До лікаря ми поїхали з Володимиром разом. Він мене тримав за руку, бачив як я хвилююся. За ці кілька днів я з життям попрощалася і накрутила собі голову всякими дурницями.

Галина Степанівна була шокована, одразу поблідла на обличчі і сказала:

– Віро, ти вагітна. Уявляєш? Приблизно місяць четвертий-п’ятий.
Ніяка це не пухлина.

Ми з чоловіком не могли повірити нашому щастю. Сльози з наших очей колитися рікою. А всі слова просто загубилися в голові.

А через кілька місяців у нас народилася донечка. Красива і рожевощока. Чимось схожа на чоловіка, мабуть оченятами, а носик – мій.

Колись ми її охрестили пухлиною, та боялися почути підтвердження її існування. А зараз любимо нашу булочку понад усе на світі.

Оцените статью
Два дні я не знаходила собі місця. Чоловік також дуже хвилювався. До лікаря ми поїхали з Володимиром разом. Він мене тримав за руку, бачив як я хвилююся. За ці кілька днів я накрутила собі голову всякими дурницями.