Два роки назад я народила донечку. Ми з чоловіком дуже хотіли дитину, але коли вона з’явилась, то він не хоче з нею бавитись

У парку я зустріла жінку, яка гуляли з дитиною. Ми з нею розговорились та виявилось, що їй тридцять років і вона відчує себе нещасною. Хоч спочатку мені, так не здалося, бо жінка дуже гарна: висока, худенька з великими блакитними очима та гарною посмішкою. Я не знала, що насправді вона вдає радість, а сама перебуває у депресії.

Жінка розповіла, що дуже жаліє про те, що народила дитину. Роди пройшли дуже важко, вона довго відновлювалась після них і не було біля неї нікого з рідних, хто б мів їй допомогти.

Її чоловік працює програмістом і увесь день дивиться у монітор та нікого не бачить. Вона просила чоловіка, щоб він їй допоміг з дитиною, але він говорить, що має багато роботи і не звертає увагу на власну доньку.

Він не допомагає їй вдома і з приготуванням їжі, з дитиною ніколи не гуляє та не бавиться. Вона сама має займатися вихованням дитини і домашніми обов’язками.

Вона мене запитала, що я їй можу порадити, але я сказала, що їй потрібно залишити чоловіка і спробувати жити самій. Я вважаю, якщо чоловік не допомагає і не цікавиться дитиною, то для чого їй він.

Жінка розповіла, що до декретної відпустки у неї була дуже хороша робота і вона багато заробляла. З допомогою батьків придбала квартиру у якій вони живуть і машину. У неї є заощадження завдяки яким вона зможе жити поки не дочка не піде у дитячий садок. А через рік повернеться на роботу і зможе знову добре заробляти.

На мою думку, дитина має мати батька, який буде з нею гуляти і бавитися та допомагати дружині, щоб дівчинка мала приклад хороших стосунків у сім’ї.

Оцените статью
Два роки назад я народила донечку. Ми з чоловіком дуже хотіли дитину, але коли вона з’явилась, то він не хоче з нею бавитись