– Мамо, я пішов, бувай!
– Ти диви, який парубок вже. Тільки одні гуляння в голові. Матері б краще допоміг, в хаті прибрав або братові уроки допоміг робити.
– Тобто? Ми ж з тобою домовились, що я піду на вихідних гуляти. Я протягом усього тижня всі завдання, які давала виконував, щоб сьогодні погуляти.
– Знаю я твоє “погуляти”. Підеш зараз кудись з Яною і все, не знайду де прав. Ти розумієш, що тобі тільки 16, які гульки можуть бути в такому віці? І в тебе на наступний рік іспити, тобі готуватися потрібно та уроки вчити, а не гуляти ходити.
– Ма, мені не лише 16, а вже 16. І коли ти була в моєму віці ти вже мене народила. А я що навіть з хати не можу вийти? Навіть якщо і разом з Яною піду гуляти, то що? Ми також хочемо бути щасливими. Я люблю її, а вона любить мене я це точно знаю. Ми вже плануємо наше весілля і хочемо бути завжди разом, все життя.
– Ага, звісно. Дивись уже не одружись. Маю відчуття, що прийдеш ти зі своєю Яною і вона скаже, що вагітна, а я вас у хату не впущу, підеш разом з нею до неї жити.
– Чому ти так її не любиш? Вона завжди мені допомагає та підтримує.
– Я вже багато чого бачила за свій вік. Бачила і дівчат таких багато. Ти ще згадаєш мої слова. Награється тобою і залишить коли будеш не потрібний. Зараз послухай мене, бо потім буде жаліти. А якщо не хочеш слухати, то йди до неї й немає я більше сина у мене.
– Добре, як скажеш.
Олексій подзвонив до своєї коханої й попередив, що скоро прийде до неї. Він взяв з собою трохи речей, бо думав, що ще повернеться скоро додому. Але від тоді пройшло вже цілих 7 років:
– Олексій, привіт. Чому не дзвониш до мами? Чому онука не привозиш? Я дуже чекаю та хочу погратися з дитинкою, це ж і мій онук, а ви просто десь зникли. Так ти дякуєш за те, що я тебе виховала та дала все найкраще?
– Дякую, за життя. Але ти сама вигнала мене з хати. Тому тепер я не смію прийти у твій дім. Я тобі це обіцяв.
