В той день дружина остаточно знала, що повинна покинути свого чоловіка. Їй було все рівно, що її ніхто не підтримає. Друзі та знайомі вважали їхню родину ідеальною — роботящий чоловік, троє дітей, які вже навчаються в інститутах, велике господарство. Як Ганна могла просто так все це залишити? Та і навіщо? Коли вона зібрала свої речі, чоловік був на роботі. Дітям вона все розповіла, та вони були в шоці і не підтримали її. Та жінка нарешті почувалася вільною та знала, що попереду її чекає щастя.
Одного вечора, ще до цього рішення, вона зустріла в магазині свого давнього знайомого. Вони були завжди разом ще з молодших класів, але у 18 років Сашко переїхав і вони втратили зв’язок. Після скількох років розлуки вони не змогли навіть вимовити і слова. Тільки дивилися один на одного та посміхалися. Це була доленосна зустріч. Вони довго сиділи на лавочці та розповідали про все, що сталося у їх житті.
Тоді Ганна зрозуміла, що вона не хоче далі жити з чоловіком. Вона для нього наче рабиня — принеси, подай, не заважай. Та і діти звертаються до неї тільки тоді, коли їм щось треба. Вона давно не почувалася такою щасливою, як під час розмови зі Сашком. Просте спілкування відкрило їй очі на її теперішнє життя. Вона розповіла йому про те, наскільки нещасна. Ганна втомилася так жити. А він швидко знайшов рішення — поїхати з ним до іншого міста. Там він має квартиру, непогану роботу, зможе знайти і для неї якийсь підробіток, щоб вдома не сумувала.
Жінка вагалася, як це покинути ціле життя заради невідомо чого. Але потім вона згадала, які вони були закохані із Сашком, як він про неї турбувався і обіцяв одружитися. Та хвороба його матері все змінила і він мав поїхати на заробітки.
Коли вона зібрала речі і залишила будинок, чоловік ввечері подзвонив, хотів знати, де вона і чому немає приготованої їжі. Та вона лише засміялася і кинула трубку. Їй наче знову було двадцять років. Сашко про неї піклувався, забороняв рано вставати, тільки після нього, о восьмій. Кожного ранку сам готував каву з бутербродами та охоче говорив з нею під час сніданку. Вечерею вони займалися вдвох. Інколи Ганна хотіла здивувати свого коханого і вигадувала якісь незвичайні страви. Він завжди був в захваті, казав, що їй потрібно було працювати на професійній кухні.
Вдома вона ніколи не чула, що їжа смачна, навіть просте дякую лунало нечасто. Ганна тільки те й робила, що намагалася догодити всім, а в результаті на себе часу не залишалося. Їла вона після всіх, і то якщо щось залишилося. Кожного дня вона мала ходити в магазин і носити тяжкі пакунки. А ще ж і за господарством потрібно було наглядати — почистити у свиней, нагодувати всіх, наносити води, на городі попрацювати, щоб врожай був. Після того, як пральна машина зламалася, роботи стало ще більше. На те, як їй було тяжко, ніхто не звертав уваги.
Тепер вона не була рабинею, вона насолоджувалася кожним днем. Навіть виглядати стала трохи молодшою, бо з’явився час на себе. Ганна зробила гарну зачіску і манікюр, вперше за все життя. Сашко повів її у торговий центр, щоб купити новий одяг. Вона почувалася незручно. Жінка хотіла вибрати речі подешевше і піти нарешті. Та її коханий заборонив взагалі дивитися на ціни і сказав обирати те, що їй до смаку.
Сашко навіть допомагає прибирати та завжди миє посуд, бо не хоче, щоб я свій манікюр зіпсувала. Для нього хатня робота лише в радість, він любить, коли навколо порядок і готовий витрачати на це час. Його не треба просити сотню разів. Він все зробить сам, бо знає і вміє. Спочатку Ганні було незвично, що у неї є багато часу на себе. Але їй подобалося її нове життя, у якому вона була не рабинею, а коханою жінкою.
