Так не хотілося прощатися з дивовижною жінкою – бабусею Раєю. Ми поверталися додому з похорону і мені запали в душу розповідь наших старожил про подвиг вчинила ця жінка.
Це було в далекому сорок третьому році, в часи коли люди тисячими вмирали від голоду, недоїдання та різних жахливих недуг.
Тоді, ще юна Рая, поверталася додому після роботи. Вона працювала на заводі. І несподівано почула плач, слабкий плач дитини, який почула поблизу свого будинку.
Надворі була люта зима: мороз більше двадцяти градусів, сильна хурделиця…
Дівчина була дуже голодною і втомленою, після важкою зміни, тому вирішила, що плач їй причувся.
Прийшовши додому, вона взяла відра і пішла до криниці аби набрати води. Дорогою вона знову почула тихий крик дитини.
Рая ледь не знепритомніла, коли побачила, що біля її будинку, в старенькій закинутій літній кухні, хтось народив дитину.
Немовля було загорнуте в якесь лахміття.
Але на вигляд дитина була досить міцною,правда посиніла від сильного морозу. Матері поруч не було…
Як жінка могла народити здорову дитину і кинути її? Чому вона так вчинила?
Раїса, не довго думаючи, забрала дитину і побігла назад до будинку. Вона запалила пічку і думала, чим ж нагодувати немовля.
Вона згадала, що у її сусідів є своя корова, можливо, вони дадуть їй трошки молока. Але згадала, що у них своя велика родина.
В ті буремні роки люди міняли харчі на речі.
На заводі, де працювала Раїса, давали талони на їжу і саме їх вона поміняла на молоко для дитини.
Немовля вона не хотіла віддавати в дітдом. Сама виховувала та й прізвище своя дала. Як вони пережили воєні роки одному Богу відомо.
Після війни Рая вийшла заміж за вдівця, згодом у них народилося ще троє своїх дітей.
Знайдену дитину вони любили, як рідну. Правда, Рая довго не розказувала історію про те, як з’явився на світ її перший син.З чоловіком вони жили в мирі та добрі, чудово виховали дітей. Коли ті виросли, то ніколи не забували батьків, часто приїжджали. в гості.Загалом у бабусі Раї було 14 внуків!
Життя у цієї жінки було чудовим, але хто знає, щоб сталося, якщо б вона, в тій далекі роки, не врятувала свого Василька?
Кожна подія в нашому життя стається не просто так. Як то кажуть, око за око, зуб за зуб. А добро завжди повертається сторицею.
Запитаєте, навіщо я розповів вам цю історію? Щоб ви знали, що справжні герої живуть серед нас!