Хлопчик став біля стіни й в цей раз він навіть не ворушився, опустивши голову вниз, не промовляючи ні найменшого звуку. I лише тихенько схлипуючи

Вашій увазі пропонується прочитати дуже глибоку психологічну статтю, написану одиноким батьком і блогером Деном Пірсом. У статті йдеться про те, наскільки й чому так важливий батько у вихованні дітей.

Батьки, припиніть тиснути на дітей!

Мені спало на думку оприлюднити цю статтю після побаченого позавчора в маркеті. Не буду сперечатися, коли я писав всі ці рядки, я перебував у стані відчаю і гніву, за це я прошу вибачення, але дуже прошу прочитати все до кінця. Стаття, звичайно, не коротка і знадобиться час, щоб ознайомитися з нею, але я щиро вірю, що зміст статті допоможе багатьом зробити правильні висновки.

Ми з другом зайняли чергу, бажаючи повернути придбаний товар. Через якийсь час я спостерігав таку ситуацію. Маленькому хлопчикові років шести, мабуть, дуже хотілося морозива, тоді він тихенько попросив батька купити. На що татко лише рикнув на дитя, сказавши при цьому замовкнути й не діставати його. Малюк став біля стіни із застиглою образою на обличчі, якої він зовсім не заслужив. Слава Богу, натовп черги трохи пересувався, я дивився на хлопчика. Час минав і дитина потроху забула свою образу і батьківський гнів. Хлопчик знову став біля батька, наспівуючи при цьому тихенько якусь мелодію. На що і в цей раз батька здолав гнів, мовляв, дитина дуже шумить. Хлопченя опустив голову й ображено покрокував до тієї ж стіні.

. Я дивувався, як він не бачить, що він просто ламає психіку своєї дитини. Ще гірше, що він з легкістю піднімає свою руку, щоб так, без краплі жалю викорчувати й знищити все те, що дарує дитині щастя і радість. Як можна не бачити, не розуміти ціну того єдиного і неповторного часу, коли ти для свого чада являєшся усім світом і незаперечним авторитетом.

Нарешті підходила і наша черга. Спостерігаю далі. Малюк знову зробив спробу і підійшов до тата, на що той грубо взяв малого за руку, мабуть, з такою силою, що дитина аж почервоніла від болю, штовхнув з черги, при цьому погр ожуючи, мовляв, отримає він удома, якщо ще раз підійде. Хлопчик став біля стіни й в цей раз він навіть не ворушився, опустивши голову вниз, не промовляючи ні найменшого звуку. Його зламали.

Найстрашнішим в цій ситуації є те, що батькові це і було потрібно, він робив все навмисно, знаючи, який результат йому потрібен. А потім ми ще й дивуємося, чому у наших дорослих дітей долі розбиваються. Хочу бути з вами відвертим — багато моїх читачів захоплюються нашими відносинами з синочком, піднімаючи мене, як батька, до висот п’єдесталу, вихваляючи мене тому, що моя любов до власної дитини куди більше ніж середньостатистичного батька. Але це помилкове судження, адже, любов до дитини, турбота про нього, проведення часу, дотик, обійми — для всього цього зовсім не потрібно бути яким-небудь героєм. Це все в порядку речей, так і повинно бути в стосунках батьків і дітей за умови, що батьки люблять своїх дітей. І я є батьком, який дуже любить свого сина, гори зверну, якщо потрібно, щоб він був здоровий, щасливий, ріс в добробутті та безпеці. І, більш імовірно, що я сам собі голову розіб’ю, ніж посмію заподіяти біль своєї дитини, або зможу публічно його принизити, змусити відчути незаслужене почуття провини.

Ідеальних батьків немає.

Що стосується мене, я теж далеко не ідеал, але я точно знаю, що з мене тато хороший. У мого сина завжди буде відчуття чогось більшого, ніж є в реальності. А знаєте чому? Тому, що мене переповнює віра у свого сина, він це знає, і вірить в мене. Мені відомо, які б вчинки я не скоював — погані, хороші, не має значення, мій син вбирає все в себе. Тому варто задати собі питання — чого б вам хотілося, щоб ваша дитина ввібрала?

Начебто, нічого нового не сказав, це всім відомий давно факт, але чому тоді деякі батьки ніяк цього не зрозуміють? Подивіться на своє відображення! Чи бачите ви радість і щастя на обличчі при вигляді маленького сонного чуда вранці або ввечері, прийшовши з роботи? Як вам не зрозуміло, що цілий день вашої дитини може залежати лише від тієї емоції, яку він побачить в вираженні вашого обличчя? Як батькам не зрозуміло, що діти стають тими, ким їх називають батьки? Просто зупиніться на хвилинку і задумайтеся — чи правда, що ті чи інші вчинки, які вчинило ваше дитя, є «найбільш тупими зі всіляких»? Чи правда, що робити такі «маячні дії» може «тільки повний дебіл»? Напевно, ви самі то і не вважаєте своїх дітей дебілами, а сказали так — для того, щоб мову свою зробити яскравішою і більш виразною для малого розуму. А дитина повірить вашим словам тому, що цим його обізвали не десь там на вулиці хлопчаки, а почув він це від свого власного тата.

Прийшов той час, коли потрібно проявляти любов до дітей, говорити, як сильно ви їх любите. Невпинно. Кожен день. Кожну хвилину, якщо знадобиться. Спробуйте отримати задоволення від тисяч запитань вашого всезнайки, від їх вчинків, вмійте сміятися разом з ними над їх витівками. Милуватися виразами їх. Не втрачайте можливість насолодитися кожною хвилиною, проведеної з дитиною. Найголовнішим і кращим, що може бути в житті, є ваші діти. Бог їх подарував вам не для того, щоб ви ламали їх долі, внутрішній світ і самооцінку. А для того, щоб ви, батьки допомагали маленьким людям вирости хорошими людьми, але, в першу чергу, вам самим потрібно стати такими.

Оцените статью
Хлопчик став біля стіни й в цей раз він навіть не ворушився, опустивши голову вниз, не промовляючи ні найменшого звуку. I лише тихенько схлипуючи