Це був вечір п’ятниці і автобус, у якому я зазвичай повертаюсь додому, був повний людей. Добре, що я сіла на одній із перших зупинок, тож мені вдалось зайняти сидяче місце. Шкода, що з сусідом повезло не так сильно. Це був дорослий, повний чоловік, який сидів так, що займав півтори сидіння: розкинув ноги, ріки схрестив на грудях. Мені було абсолютно не комфортно.
Добре, що я маленька, до того ж мені скоро виходити, тож я мовчала.
Коли прийшов час виходити, я запитала:
- Ви на якій зупинці виходите?
- А що, хочете зі мною?
Мені одразу не сподобалась ця розмова, але вийти все одно потрібно було:
- Не хочу, але мені потрібно вийти зараз, тож випустіть мене, будь ласка.
А той чоловік хоч би бровою повів. Просто посміхнувся мені і не зрушив з місця. Я бачила, що половина автобусу спостерігає за нашою розмовою, але ніхто з ним і не збирався вмішуватись. Так воно зазвичай і буває в громадських місцях.
Я зрозуміла, що мені доведеться справлятись із цим хамом самостійно.
- Ви якщо мене не випустите, я і вам вийти не дам, на вашій зупинці.
- Хочу глянути, як ти це зробиш.
- Я кажу: випустіть мене негайно.
- Хочеш вийти, перескоч, у чому проблема?
Тут нарешті озвалась старша пасажирка:
- От, нахаба. Випусти дівчину, що важко?
Чоловіка вся ця історія лише розсмішила. Схоже, що у нього вдався хороший день і він вирішив трохи розважитись по дорозі додому. Я вже втрачала усю терпеливість, яку мала.
Зрештою, востаннє попросила його пропустити мене, як нормальну людину. Він не послухав, лише повторив свою пропозицію:
- Я вже сказав: хоче пройти – перестрибуй.
І я вирішила його послухати. Ну, майже… Я зловилась руками за поруччя, але замість того, щоб перестрибнути, я сміливо стала обома ногами на його коліна, перш ніж опуститись з іншого боку.
Можете уявити, яка реакція була у цього нахаби. Він став кричати, що я замастила йому штани і що взагалі «розум втратила». Я ж не розумію, що не так, я лише зробила те, що він пропонував.
Додому поверталась у чудовому гуморі. Все-таки дуже приємно ставити таких чоловік на місце.
