Моя молодша сестра доволі складна людина. Вона з дитинства була дитиною крайнощів. Або в неї були тільки гарні оцінки та поведінка, або вона зривалася й все летіло шкереберть. Одні двійки, кожного дня батьків викликали до школи та повна відсутність дисципліни. Коли вона виросла, то нічого не змінилося.
В підлітковому віці вона стала дуже складною дитиною. Наша мама в той час навіть стала сивою від постійних переживань за неї. В неї з’явилися дивні друзі, почала по іншому одягатися, гуляла допізна . Й хоч вона була молодшою, проте коли я ще сиділа за книжками. То вона вже ходила на побачення з хлопцями. Як результат, вона завагітніла. Тоді це стало тим гальмом, яке її зупинило. Вона так й не змогла народити. В неї був вик идень ранньому терміні.
Сестра важко переживала цю втрату. Тоді то вона й познайомилася з церковним кружком. Там збиралися підлітки й говорили разом з представником церкви. Мама раділа, що вона схаменулася. Все одразу покращало. Й оцінки, і її поведінка. Але скоро сестра заявила, що хоче стати монахинею. Ми аж завмерли від такої новини, а тато взагалі пішов з дому до друзів. Він не міг терпіти фокуси сестри. А вона й справді почала готуватися до монастиря. Ходила на служби, дотримувалася всіх правил.
Я не знаю, що сталося й чому вона не стала монахинею (я тоді вступила до університету), але сестра перейшла в іншу крайність. Вона познайомилася з чоловіком на дев’ять років старшим від неї. Дуже швидко вона завагітніла й тільки через те, що тато й мама настояли на шлюбі стала його жінкою. Вони хотіли жити цивільним. А далі пішло. Кожного року вона радувала маму й тата новим онуком або онучкою. Я вже навіть жартувала й дарувала їй «виріб No2». Зараз сестрі вже тридцять три й вона чекає на восьму дитину. Її чоловік працює столяром. Від мами я знаю, що вони ледве зводять кінці з кінцями, а в будинку де вони мешкають вже давно не вистачає місця для і орави дітей. Що вона думає робити далі я не знаю, але слухати порад батьків та мене вона не хоче.
