Храпуша!

У мене з дитинства є нелюбов до котів. Як я був семирічним хлопчаком – на мене накинулася сусідська кішка. Все б нічого, якби мені це настільки не запам’яталося.

До того ж ця кішка мала сказ, і подерла своїми кігтями мені цілу щоку. Шрам залишився зі мною назавжди. А скільки мене тоді лікували і згадувати моторошно.

Тому я й не люблю котів і все, що з ними пов’язано.

Кожного літа моя дочка на всі літні канікули їде до батьків моєї дружини в село. І їм радість, дочці відпочинок, і нам з дружиною деякий час для себе.

Цього року моя теща підробляла у багатих людей у саду. Доглядала за квітами. І брала мою дочку з собою. Улянка гралася на подвір’ї із дітьми тих багатіїв.

Одного дня, тоді коли моя теща звільнилася від них із скандалом діло було таке. Ці багатії придбали собі шотландського весловухого кота. Він був сірий, пухнастий і… хропів…

Тому вони його й викинули на вулицю. Моя теща і донька не змогли цього терпіти і вступили в суперечку. Ще й кота з собою прихопили від тяжкої долі.

Так ось, Улянка настільки полюбила цього кота, що відмовлялася залишати його у бабусі і вимагала забрати його до нас. Назвала його ласкаво – «Храпуша».

Ще й Улянка сама його доглядала. Годувала, на вулицю виводила, розчісувала йому шерсть. Кіт відчував дитячу любов і постійно горнувся до нашої доні. Вони були не розлий вода, як то кажуть.

Ну а моє ставлення до котів ви вже знаєте. Точніше його відсутність.

Спочатку я був категорично проти. Але ці маленькі заплакані очі моєї дочки і слова:

– Таточку, таточку, ну будь ласочка. Я так тебе люблю.

Її ніжність і вмовляння взяли гору. Я дозволив їй взяти Храпушу додому, тільки з однією умовою – до нашої кімнати з дружиною кіт в жодному разі не може заходити. В мене є цей страх, що кіт знову скочить і почне кігтями знущатися з мого обличчя.

І знаєте, за кілька місяців я почав навіть гладити іноді нашого Храпушу. Часто він акуратно до мене підходив і лягав поруч біля моїх ніг і хитро муркотав. Мабуть, таким чином намагався привернути свою увагу до мене.

Та й я з часом вже був не проти такої дружби. Ми навіть залишали двері нашої кімнати відчиненими і кіт міг спати біля мене. Мій страх майже повністю зник. І в цьому всьому є заслуга моєї донечки – Улянки.

Оцените статью
Храпуша!