Моя історія не стане ні для кого новиною, проте хочу розповісти її і, можливо, отримати мудру пораду та підтримку з боку тих, хто теж опинявся в таких життєвих обставинах. Одразу хочу зазначити, що я кохаю свою дружину і не хочу руйнувати наші стосунки.
Ми у шлюбі вже майже 7 років. Познайомилися, коли закінчувати університет, разом отримали престижну роботу, подорожували, купили власну квартиру і авто. Дуже мріями про повну родину, тому одне за одним у нас народилися двійко чудових хлопчаків. І раптом моя дружина Катерина змінилася до невпізнанності. Вона перестала нормально слідкувати за собою, говорячи, що ввесь час віддає дітям і дуже втомлюється, почала ставитися до мене, як до чужої людини. Я все розумію, але ж у нас є няня, я допомагаю після роботи, на вихідні приїжджають батьки.
— У мене діти, — відповідає Катерина на всі мої запитання і прохання. І так триває вже 3 роки. Спочатку я з розумінням ставився до всього, що відбувається, але тепер треба щось змінювати. Я здоровий, впевнений у собі чоловік, який хоче мати гарну родину і робить для цього все можливе. Проте дружина вважає, що вона принесла себе в жертву, і її життя вже ніколи не буде інакшим. А якось сказала, що навіть заздрить тому, як я влаштувався, бо ходжу на улюблену роботу, де можу присвятити час собі. Так, свою роботу я люблю, але назвати її легкою не можу, та й, коли вже бути чесним, саме вона приносить нас непоганий прибуток і дає змогу гідно жити. Але змінити думку Катерини я не в силах.
Вона просто не хоче йти мені назустріч, і я маю таке відчуття, що все це схоже на якусь дивну помсту. Тільки за що? А коли я сказав, що хочу частіше бачити її гарно вдягненою, з усмішкою на обличчі, у відповідь побачив лиш зневагу. Важко повірити, що раніше Катерина була зовсім іншою. Вона завжди раділа, сяяла оптимізмом, була веселою. Невже так змінює жінку народження дітей? Але ж ми дуже хотіли цього і були готові до змін. Хоча тепер я вже ні в чому не впевнений.
Щоб якось витягти її з цього незрозумілого стану, я намагався влаштовувати романтичні побачення, залишався з дітьми, щоб вона могла сходити в салон чи на каву з подругами, але все марно. І, якщо чесно, мені вже набридло щодня приходити додому і бачити злість з її боку. А про наше особисте життя взагалі не хочу говорити. Болюча тема. Я не вважаю себе поганим чоловіком і батьком: працюю, забезпечую родину, виконую свої побутові обов’язки. Але результат лише один. Розумію, звісно, що ситуація виходить з-під контролю, але розлучатися з дружиною не хочу, бо дуже кохаю її, і діти не повинні рости в неповній родині через негаразди, які можна виправити.
Я нікому особливо не розказую про те, що коїться в моїй родині, але ж люди бачать. Наші батьки, наприклад, близькі друзі. Перші не хочуть втручатися, щоб не викликати зайвих сварок, а другі кажуть, що гарно ставляться до Катерини, але не розуміють її дій, мене ж по-чоловічому підтримують і не будуть здивовані, якщо я прийму те чи інше рішення стосовно свого подальшого родинного життя. Я не знаю, що робити. Відчувати себе кожного дня людиною, яку зневажають, або відновити повагу до самого себе. Дітей я ніколи не покину і буду завжди їм допомагати. А дружина? Не впевнений, що наше кохання зможу витримати так ще кілька років. Тоді ситуація може стати набагато гіршою. Як змінити все це? І чи можливо ще все виправити?
