Моєму жіночому щастю заздрили всі подруги. Кожна з них не проти була мати такого красивого, самодостатнього і харизматичного чоловіка. Мій обранець був старший за мене на шість років. Та незабаром у мене відкрилися очі на його справжню сутність. Олег був нарцисом, для нього найважливішим було – подобатись навколишнім. А ще він був дуже самовпевненим і владним. Ніколи не радився зі мною у прийнятті рішень: останнє слово завжди було за ним.
Навіть літній відпочинок він планував не беручи до уваги мої побажання. Я хотіла відпочити на морі, погрітися під сонечком на золотому піску, а він вирішив, що поїдемо на озеро – значить на озеро і це не обговорюється. Йому більше подобається у рибацькому будиночку жити, ніж в готелі, а головне дешевше.
Навіть гардероб для мене почав сам підбирати. Те, що йому не подобалось, я одягати не мала права.
Мені це все так остогидло, що я не хотіла залишатися з ним ні дня. Але наважитись на розлучення теж було складно. Я розуміла, що рідні мене відмовлятимуть. А вони мають великий вплив на моє життя, бо так у нас вже повелося, що ми дуже близькі, а їх думка для мене авторитетна. Та я розуміла, що більше терпіти цього не хочу і розповіла всім, про розірвання шлюбу. Звісно, мене осуджували. Тим паче бабуся, для якої він здавався ідеальним зятем. Вона не розуміла, чому без явної поважної причини, я йду від такого чоловіка.
Через рік я зустріла Андрія. Він кардинально відрізнявся від мого першого чоловіка буквально у всьому. Був скромний, делікатний, та й ззовні не такий красунчик, як Олег. Але для мене він був найкращий з поміж усіх. Я зрозуміла, що це справжнє кохання і що хочу прожити з ним решту життя.
Коли почала знайомити його з родичами, то вони не приховували того, що мій новий кавалер їм не до вподоби.
Андрій не звертати на це все уваги, але я знаю, що це все одно іноді його засмучує. Я ще не казала, що ми плануємо одружитися і дату вже обрали. Не знаю, як наважитись. А що, як вони підуть на принцип і не приймуть його в нашу родину.
