Я зростав у сім’ї військового. Маю молодшу сестру Оксану. Нині мені вже 50, а її 44. У зв’язку з батьковою зайнятістю, ми часто переїжджали з одного міста в інше. Через це, з двох років мене відправили жити до бабусі. Батьки забрали мене до себе, лише тоді, коли на світ з’явилася моя молодша сестра. Я ріс самостійною дитиною. Мене часто залишали за няньку для Оксани. У вісім років я вже міг і кашу зварити й посуд помити й прибирати у домі. Батьки дуже любили доньку, балували її, а я ж постійно вислуховував якісь претензії.
Одружився я рано, як тільки закінчив навчання у школі. Батьки тішилася, що тепер я забезпечуватиму себе сам. Мені вдавалося поєднувати заочне навчання із підробітками, потім почав їздити у відрядження звідки кожного разу привозив якісь гостинці для батьків із сестрою. Доки Оксана підростала я намагався всіляко підтримувати їх матеріально, добре що дружина ставилася до цього з розумінням. Ми навіть якийсь час жили за кордоном, бо мені там підвернулася дуже вигідна пропозиція щодо роботи.
Оксана вступила до університету. Та вже на другому курсі покинула навчання і вийшла заміж. Вони з чоловіком відкрили власну фірму, почали дозволяти собі жити, як живуть заможні люди. Декілька разів на рік їздили на курорти, купували дорогі речі. Батьки повністю розчинилися у житті молодшої коханої донечки. Про моє існування вони ніби забули. Оксана не могла завагітніти, тому вони з чоловіком взяли дитину із дитячого будинку. Бабуся з дідусем всю свою любов дарували тій дівчинці, а про рідних онуків майже не згадували.
Та якось мама занедужала. І тут нарешті згадали, що десь є я. Сестра зателефонувала і попросила, щоб я все кинув і приїхав доглядати за матір’ю. Я пояснив, що живу в іншому місті й не можу просто так залишити сім’ю і роботу на не визначений термін. Після цього вони майже перестали зі мною спілкуватися. Я думав, що їм просто не до мене.. Та, як виявилося, вони вже понад рік не мешкають у власній квартирі, а з’їхали на дачу.
Коли таки вдалося з ними зв’язатися, то мені пояснили, що я сам у всьому винен, що не захотів тоді приїхати на поміч, і ні на що претендувати не маю права. Потім я дізнався, що моя сестра придбала чотирикімнатну квартиру в елітному районі. Їй не вистачило грошей на запланований ремонт, тому наші батьки вирішили продати власну квартиру, щоб виконати її забаганку. Батьки пояснили, що не могли відмовити, тому буде так, як вони вирішили.
Я досі не можу прийти до тями. Якщо навіть я чимось не вгодив, але ж у них є ще двоє рідних онуків. Їх до уваги взагалі ніхто не бере. Не знаю, як це прийняти. Рідні просто перестали зі мною спілкуватися, кажуть що більше не хочуть мати зі мною нічого спільного. Невже моя провина настільки велика, щоб ось так просто викреслити мене зі свого життя?
