З нами по сусідству живе весела сім’я. Знайомі з ними ми давним-давно, бо ще наші батьки спілкувалися добре, а потім побудували хатинки поблизу і вже ми, їхні діти, продовжуємо цю традицію дружби. А наші діти — це вже третє покоління і ми намагаємось підтримувати стосунки та допомагати один одному.
Все б нічого, якби не банальна людська заздрість. Старше покоління померло, а залишились ми й наші діти.
В селі завжди є багато роботи. Мій син і донька дуже щирі та комунікабельні. Вони залишають будь-які справи, щоб допомогти сусідам. Увесь ремонт у них вдома зробив мій син: купив матеріали, виніс старі меблі, все вирахував і спланував. І за все це навзаєм він нічого не просив. Там залишилась мама з сином і ми завжди їх підтримуємо, чи фінансово, чи добрим словом.
Проте з часом я відчула, що сусіди віддаляються від нас, з чим це пов’язано я не могла ніяк зрозуміти. Аж якось інші знайомі сказали в розмові, що наші “друзі” дуже негарно висловлюються про нас, наговорюють і розпускають плітки. Сказати, що ми були шоковані, це нічого не сказати. Аналізуючи цю ситуацію, я зрозуміла, що нічого поганого їм не зробила, а за все хороше отримала таку віддяку.
Я не стала виясняти стосунки та щось комусь доказувати, але свої висновки зробила. Я не хотіла заходити в конфлікт, бо по своїй суті людина мирна.
Одного разу я помітила, що до сусідчиного сина, гарного і скромного хлопця, почали заходити в гості сусідські пиячки та нероби. Ну це зовсім не його компанія, зіпсують вони його. Яке майбутнє його чекає з таким життям. Йому 30 і він не одружений, мама поставила вимоги до його майбутньої дружини, як до Британської королеви. А він повністю залежний від її думки. Він дуже нерішучий і важко піддається до змін. Соромиться сам познайомитись з дівчиною, тому мої діти завжди старалися взяти його у свою компанію, розвеселити його, щоб він когось собі знайшов.
Коли завагітніла моя невістка, сусідка зовсім перестала вітатися і тут мене осяйнуло. Вона дуже переживає за свого сина і хоче для нього гарної долі. І те, що мої діти створили сім’ї та народили дітей, дуже її болить. Як мама, я її прекрасно розумію, але як людина — не можу це сприйняти спокійно. Я ж не заздрю усім, у кого щось виходить краще, ніж у мене. Ми всі люди й нам властиво відчувати різний спектр емоцій, але заздрість не найкраща з них.
Я зрозуміла, що від таких людей потрібно триматися якнайдалі, бо це не приведе до добра. Ми вітаємось і спілкуємось, але так, як було, вже не буде ніколи, бо я не готова до таких стосунків.
