Одного разу до моєї мами завітала донька її сестри та зі сльозами на очах благала позичити певну суму, до речі, не малу. Вона казала, що гроші дуже потрібні, хоча й не уточнила для чого. І так тиснула на жалість, що моя старенька мама зглянулась і віддала усі їхні з батьком заощадження.
Вона обіцяла, що гроші неодмінно поверне, довго затягувати з боргом не буде. Пояснювала, що просто звернутися більше ні до кого, а ті її дуже виручать. Почувши, що та поверне усю вже за кілька місяців, батьки віддали усе, що змогли заощадити, при тому, що самі жили не багато.
Минув тиждень і їх доросла донька вже їздила на новенькому автомобілі. Тоді я зрозуміла на що так терміново потрібні були гроші. Я вирішила не скандалити, а трохи виждати, побачити, як двоюрідна сестра проявить себе у цій ситуації, та чи поверне необхідну суму в обіцяні терміни.
Хочу зазначити, що Віка не бідує – у них досить заможна сім’я. Працює у великій компанії, на хорошій посаді, має достатню зарплатню. Проживають вони у великому заміському будинку. Донька теж очолює один з і відділів у престижній фірмі. Як взагалі можна було дійти до того, щоб випрошувати у моїх старих батьків їх останні заощадження. Це мене неабияк вразило.
Можливо, я б не так гостро сприйняла цю ситуацію, як би сестра не вдалася до хитрощів, щоб виманити гроші, які вони копійка до копійки збирали стільки років. Просто моя мама дуже добродушна, от і піддалася на це увесь театр.
Я вирішила вступитися за батьків, адже бачила всю справжню сутність Віки.
Доки я чекала, коли у двоюрідної сестри прокинеться совість, минав місяць за місяцем. Так пройшло й пів року, а про позичені гроші ніхто навіть не згадував. Мене це дуже обурювало. А батькам було ніяково нагадувати про борг, і вони мовчали. А я вирішила не мовчати, бо хто ще за них постоїть, як не рідна донька?
Я зустрілася з Вікою і напряму запитала в неї, коли вона збирається повертати моїм батькам позичену суму. Вона була зненацька і явно не чекала такого напору, тому пообіцяла, що за місяць гроші поверне й швидко попрощалась.
Місяць промайнув непомітно, а борг так ніхто і не збирався віддавати. Мені було дуже шкода моїх довірливих батьків. Та я розуміла, що знову взивати до її совісті сенсу немає. Тому вирішила діяти інакше.
Я пішла до власника компанії, у якій та працювала. І розповіла йому про його підлеглу.
Наступного ж дня Віка стояла на прозі квартири моїх батьків. Вона недбало всунула в руки позичену суму, з таким виразом ніби то у неї беруть в борг, а не вона прийшла віддавати позичені гроші, які вже так давно обіцяла повернути.
З того дня ми не спілкуємося. Я б й не змогла після такої підлості. З такими людьми не хочеться мати нічого спільного.
