Мій син Олег одружився з дівчиною з іншого села. Вона гарна, з вищою освітою, дружили ще з дитинства, бо вчилися в одній школі.
Олег відразу заявив, що буде жити вдома, тобто приведе до хати невістку. Юля, невістка, теж забезпечена житлом. Її батьки проживають у великому приватному будинку, але з молодшою донькою. Якби не було де жити, то помістилися б і дві сім’ї, бо хата велика. Але мій син вперся, що буде жити у своїй хаті.
А у мене є ще одна донька, вже заміжня, має двох дітей, але проживає у місті, бо закінчила університет і знайшла там роботу. Вона все життя на орендованій квартирі з сім’єю, а в село повертатися не хоче. Я не проти, хочу, щоб донька щаслива була, якщо їй так краще — то хай буде так. Але все одно, не покидаю надію, що вона ще колись надумає перебратися жити до нас. Бо мені так спокійніше, коли донька біля мене.
Донечка ніколи не була до праці біля хати, не любила трудитися на городі, у квітнику. А в селі повно роботи, завжди не вистачає жіночих рук. Щоб не працювати руками все життя, вона дуже багато вчилася. Закінчила університет на відмінно і захотіла іншого життя, міського.
До хати прийшла невістка — працьовита, швидка, акуратна, все встигає поробити, і зварить, і коло дитини все гарно, акуратно і чистенько зробить. Все склалося. З моїм сином у них лад і любов. Вони завжди все разом роблять. Юля і на роботу встигає бігати, поки ми всі по черзі дитину доглядаємо. До мене завжди уважна, кожного разу щось солоденьке принесе або спече. Одним словом, мене все влаштовує.
Але, як маму, болить у мене душа за мою доньку. У неї не все добре у сім’ї, з чоловіком непорозуміння все частішають. А нещодавно випивати почав, додому не спішиться, затримується десь допізна. Тому, я дивлюся на лад між сином і невісткою й заздрю, бо хочу, щоб і донечка моя така щаслива була, щоб в неї теж так все виходило, як у моєї невістки.
Я через свою заздрість почала скандалити з сином через всякі дурниці. Зараз стосунки з ним у мене зовсім погіршилися. Я просто не можу на них з жінкою спокійно дивитися — вони такі щасливі, а моя донька там сама й нещасна.
Хотілося б мені, щоб вона жила біля мене, може б допомогла колись. Але не хоче вона мене слухати, кричить, щоб не пхалася. А я ж бачу, що щось не так у них. Важко у мене на душі.
А тут ще син почав будувати майстерню біля хати, бо хоче свій бізнес починати. А я собі думаю, як зробить це — з хати вже не вступиться. Я йому про це сказала — почався скандал. Син сказав, що з хати вже нікуди не піде, що він вже багато вклав у неї, тому мені, мовляв, не вдасться його вижити. Може він правий, адже якщо донька не хоче в селі жити, то я її не заставлю.
