Андрій завжди був хорошою дитиною і коли був малим мені допомагав лагодити меблі та вдома прибирати. Коли він вчився в університеті і стипендію отримував, то продукти та подарунки мені купував.
«Ось, батьку годинника тобі нового купив, бо твій уже поламаний. Хочу, щоб у тебе все було добре». – колись говорив він мені.
Я ніколи гроші у сина не брав, бо завжди працював та сам себе забезпечував. Але недавно я вийшов на пенсію і усе змінилось у моєму житті.
Працював я до шістдесяти шести років і ще б продовжував, якби начальник не попросив мене звільнити місце і молодого хлопця замість мене взяв. Коли я отримав першу пенсію, то зрозумів, що за неї я оплачу комунальні послуги і куплю крупи, а таблетки і нормальне харчування я уже не зможу собі дозволити.
Зараз я їм крупи, пісні супи, а коли закінчуються гроші, то сухарі. Я дуже схуд і розумію, що якщо буду продовжувати так харчуватись, то довго не протягну.
Колись лікар мені виписав ліки, які я маю приймати кожного дня, то після виходу на пенсію я перестав їх приймати, бо вони для мене стали дорогим задоволенням. Якщо я кулю таблетки, то не матиму, що їсти.
Мій син одружився і переїхав у інше місто жити. Він у тещі живе, бізнес свій відкрив, а нещодавно машину купив і хвалився, що планує квартиру купити, бо гроші на неї відклав. Недавно фотографії висилав з відпочинку з Єгипту, добре там йому живеться.
Він завжди телефоном питає, як я почуваюсь і чи у мене все, що потрібно є. Я завжди брехав, що у мене все добре. Говорив, що хліб з маслом і сиром їм, а сам сухарі гриз. Я казав йому неправду, а він вірив, хоч знає яка зараз пенсія і має розуміти, що мені потрібно допомогти.
Минуло тижня у мене знов закінчились гроші і я не витримав та зателефонував до сина та попросив переказати гроші. Хотів хліба купити, крупів і картоплі, а тут ще й черевики порвались. Я уже їх декілька раз їх підшивав і розумію, що цього разу потрібно нові купити, бо ремонт їм не допоможе.
Андрій відповів, що перекаже і щоб, я звертався, якщо щось буде потрібно. Ввечері мені на картку прийшло двісті гривень. На крупи, картоплю і хліб мені вистачить, а черевики не куплю. Він мені передзвонив та запитав чи я отримав переказ, а я подякував і поклав трубку. А потім сидів і думав: «Невже син не бачить, які зараз ціни у магазині, для нього двісті гривень копійки і можна було більше переказати. Як він не розуміє, що нові черевики не двісті гривень коштують».
Я вирішив більше не звертатись до сина по допомогу, нехай сам здогадається, а я буду казати, що хліб сиром і маслом їм, а сам сухарі гризтиму.
Колись я брехав йому, щоб він не переживав через мене. А тепер бачу, що потрібно було правду говорити. Можливо, дійсно, Андрій думає, що у нас у містечку ціни низькі і продукти задарма віддають. Хоч би раз приїхав до мене та заглянув у холодильник і побачив, що він пустий. Але син не хоче, далеко йому до мене їхати і бажання немає.
