Сьогодні у моєї дружини почались перейми і вона поїхала у половий будинок. Я дуже переживав та з нетерпінням чекав дзвінка від неї. І ось вона зателефонувала:
– Степане, я народила здорового хлопчика! Ти тепер батько!
– Як хлопчика? На ультразвуковому дослідженні сказали, що дівчинка. Я хотів доньку!
– Помилились… – відповіла дружина.
Я розізлився і кинув слухавку. Жінка ще декілька раз до мене телефонувала, але я не захотів з нею говорити.
Я завжди мріяв про донечку і коли дружина була вагітною, то уявляв, як буду з дочкою ходити гуляти за руку на дитячий майданчик. Хотів, щоб у неї було чорне довге волосся, як у моєї дружини і блакитні очі. Хлопчика я не хотів, бо у мого брата двоє синів і вони зовсім не слухають батька, а доньки – це інше. Вони добрі, слухняні і гарні. Я уявляв, як я буду усім родичам розказувати, що у мене дівчинка і як вона сильно любить батька.
Наталя довго не могла завагітніти. Ми звертались до багатьох лікарів, але все було марно. Вони розводили руками і говорили, що ми здорові, а чому дружина не може завагітніти вони не знали.
Минуло чотири роки і ми перестали мріяти про дитину. Але одного дня дружина сказала, що вагітна і я був дуже щасливим.
Після розмови з Наталею я вирішив прогулятись і пішов у парк. На одній з лавок я побачив свого однокласника.
– Привіт. Андрію – це ти? – запитав я знайомого.
– Привіт! Давно не бачились. – відповів він.
– Я ледве тебе впізнав. Ти дуже змінився!
– Я до батьків приїхав у гості. Давно у рідному містечку не був. А ти як?
– Добре. Дружина сьогодні народила сина.
– Вітаю. А чому ти такий сумний?
– Мріяв про дівчинку. На ультразвуковому досліджені говорили, що дочка. А народився хлопець.
– Хотів дівчинку. А я колись хотів сина, а дружина народила донечку і я тоді теж був розчарований.
– А де твоя сім’я.
– Немає у мене тепер дружини і дочки.
– Як не має? Що сталось?
– Пожежа у квартирі. Вони загинули, а я був на роботі і не зміг їх врятувати. Зараз я сам один уже багато років і дуже за ними сумую.
Я був здивований та зрозумів свою помилку. Ми з Андрієм довго говорили і згадували школу та дитинство. У кінці розмови обмінялись номерами телефону та домовились час від часу телефонувати один до одного.
Після розмови я повернувся додому і довго думав, а зранку купив квітів та поїхав до пологового будинку.
– Наталю, вибач мені. Я люблю тебе і нашого сина також. – сказав я дружині.
Жінка дала мені на руки дитину.
– Він схожий на мене? – сказала вона. – Ніс, брови і підборіддя твоє.
– Я такий щасливий.
– У нас здоровий хлопчик, гарно їсть і спить.
Через три роки дружина народила знову сина. Але цього разу я нічого не говорив, що мріяв про дівчинку. Я був дуже щасливим.
Минуло п’ятнадцять років і у мене двоє чудових синів та щаслива родина. Я радий, що тоді зустрів однокласника і після розмови з ним я зрозумів свою помилку. Зараз я ціную свою сім’ю і дякую Богові за дітей.
