У мого батька є 2 старші брати. Вже усі давним-давно одружені, мають по двійко дітей. Бабуся з дідусем щасливі, кожного року на храмове свято в них найбільше гостей серед усіх сусідів. Як з’їжджаються усі зі своїми дружинами та дітьми, то в хаті стати немає де. Але, це свого роду дуже весело.
Щоправда, є одна проблема. Як то кажуть, найкраща невістка та, що живе далеко від свекрів. Так склалося, що мій батько наймолодший син, дядько Андрій старший від нього на 10 років, а дядько Толік — на цілих 15. Всі вони свого часу покинули батьківський будинок, роз’їхались по різних куточках області та живуть за сотні кілометрів від батьків. А батько залишився жити з ними.
З мамою моєю він був знайомий з ранніх літ. І коли дійшла справа до весілля та, коли вирішувалося, де будуть жити молодята, бабуся з дідусем щиро запросили їх до себе, хоча, жити було де. Але батько відчув, що має обов’язок доглядати за батьками, оскільки брати далеко.
З того часу моя мама перетворилася на справжню наймичку. Не знаю, чи можна так говорити, але я розповідаю те, що бачу на власні очі вже продовж багатьох років. Бабусі все ніяк не догодиш. Мама робить усе, що тільки-но можливо. По господарству, по дому, на городі, з дітьми. А бабуся все одно знайде, до чого причепитися. Батько на це ніяк не реагує, напевно звик до такого ставлення, або, вважає, що це — мамин обов’язок. Не знаю. Мені дуже прикро за свою маму, у неї такі спрацьовані руки. А їй то навіть 40 ще немає.
Але це ще не найгірше. Коли гряде якесь свято, мама й на мить часу немає присісти, а бабуся тільки сидить і роздає вказівки. А коли приїжджають інші невістки, то вона не раз дозволяє собі принизити якось маму перед ними, щебече до них, кавою пригощає, в той момент, як моя мама на кухні гору посуду миє після забави. Я розумію, вони здалеку приїхали, давно не бачились. Але ж так не можна. Я вважаю, що моя мама не заслужила такого ставлення до себе.
Тепер у мене є мрія, я почала збирати гроші, влаштувалася на підробітку. Хочу купити своїм батькам окремий будинок. Ми вже неодноразово між собою, без бабусі з дідусем, говорили на цю тему. Я вирішила, що докладу усіх зусиль, щоб допомогти батькам. Мої батьки ще молоді, я хочу, щоб вони для себе трішки пожили.
Думаю, багато хто засудить мене, мовляв, старших людей не можна залишати самих, за ними треба доглядати. Так, безсумнівно, але в моєї бабусі стільки енергії, що ще на кількох вистачить. Якщо ми переберемося у місто, яке знаходиться у 30 хв їзди від села, то це не стане надто великою проблемою. Ми спокійно зможемо відвідувати бабусю з дідусем кілька разів на тиждень. Головне, нарешті мама зможе пожити для себе, а не постійно бути на побігеньках у бабусі та двох інших невісток.
