До 19 років я жив з батьками та братом на квартирі. Квартира — батьків. Мій брат був дуже довгоочікуваною дитиною, любий син і внук. Мене любили менше. Саме через це я все життя намагався довести своїм батькам, що мене теж треба любити, я заслуговую, я добре вчився в школі, потім вступив в університет, почав працювати, щоб тільки не бути тягарем для батьків і, щоб вони побачили, що їхній син вже самостійний, на нього можна розраховувати й ним можна пишатися.
А брат весь цей час скиглив з приводу того, що в нього нічого вдається. А головне, у цьому були винні всі, окрім нього коханого. Він прогулював навчання, не вчився й отримував погані оцінки — винна була вчителька, яка його не належно оцінила, не розгледіла у ньому потенціалу. І всі вдома з цим погоджувалися і всі були злі на ту бідну вчительку. А просто відкрити очі й побачити, що Іван ледар і прогульник, ніхто не хотів.
На навчання його відправили в найкращий ВНЗ нашої області, на платне відділення. Але там він не протримався й двох років. Звісно, в університеті ніхто не збирався терпіти такого Івана, який на парах не з’являється і корчить з себе професора. Ваня кинув все і вернувся назад додому, знову почав скиглити та звинувачувати всіх навколо у своїх бідах.
Я за цей час познайомився з дівчиною, почали зустрічатися. Закінчивши університет, запропонував їй вийти за мене. Наталі від бабусі дісталася квартира однокімнатна. Ми почали там жити, обоє працювали, зробили ремонт.
А одного разу мама подзвонила мені й попросила приїхати. Вже вдома мені сказали відмовитися від своєї частки квартири, в якій вони всі живуть і я прописаний, на користь брата. Мовляв, у нього життя таке тяжке, повне випробувань, нічого не вдається, роботи доброї немає, а я вже повністю прилаштований, моя дружина має квартиру, тому мені більше нічого не треба. Щоб ви розуміли, про виплату грошей за мою частку навіть не йшлося, я мав віддати все за просто так. Я послухав це, посміявся. Мама мені сказала: “так ти ж і так зможеш ці гроші собі заробити, що тобі з тієї частки”. Ну так, але мені, щоб їх заробити, треба близько року без вихідних працювати на роботі, а мій брат отримає все просто так? І де тут логіка, де якась справедливість?
Я не збираюся відмовлятися від своєї долі на користь цього ледаря. Що з того, що в дружини є квартира? Це її квартира, не моя. Нам і так треба буде ще думати про купівлю якоїсь більшої, бо як діти появляться, буде тяжко всім. І на це треба буде грошей. Я сказав про це мамі, а вона вдала, що чудово розуміє мене, але образилася.
