Ми з чоловіком уже старші й виховуємо двох дорослих донечок — Людмилу та Надю. Вони уже заміжні й мають дітей. Надя з чоловіком живуть з нами, а Людмилі з сім’єю ми допомагаємо наймати квартиру.
Мого зятя, Надіїного чоловіка, звати Андрій. Він дуже хороший хлопець. Роботящий, на всі руки майстер. Ніколи без діла не сидить і як тільки попрошу його допомогти, одразу біжить на поміч. Він має пристойну роботу і заробляє непогані гроші. А нещодавно з братом своїм невеликий бізнес започаткували — відкрили магазин сантехніки. Півроку тому він і машину на свої гроші купив. Надя з ним, наче за кам’яною стіною. Ми з чоловіком тільки радіємо, бо якщо наша донька щаслива, то й ми теж.
В Людмили доля склалася інакше. Чоловік її, Олег, ще той ледар. Я інколи їжджу до них, посидіти з дитиною, поки донька має роботу. Так він зранку як піде кудись, то повертається вже вночі й на підпитку. Де тиняється, ніхто не знає. Грошей у дім не приносить, добре що донька заробляє, бо інакше ми з чоловіком мали б їх тягнути на своїй шиї.
Я кажу Людмилі, що так не правильно, що потрібно щось вирішувати. Але вона його любить і не хоче з ним розводитися. Щоправда, при кожній нагоді, коли я приїжджу до неї, жаліється на нього, що у них грошей немає. Я нічим їй допомогти не можу, бо в мене й чоловіка пенсія мінімальна, гроші йдуть, як вода. Але, кілька разів, повернувшись від неї додому, я за вечерею розповідала своїм, яке у Люди важке становище. Не приховую, сподівалась, що після цієї розмови Надя з чоловіком трохи допоможуть їй, позичать грошей. Так і сталося, дуже совісні у мене діти.
Наступного тижня я знову заїхала до Людмили. І вона мене дуже неприємно здивувала. Я жінка вже старша, але знаю про ці всі сучасні штучки: манікюри, нарощення вій і таке всяке. Так ось, я приїжджаю, а донька така вся красива, з новим манікюром щось на кухні робить. Я вдала, що не помітила, але я знаю, що це не малі гроші зараз коштує. Надійка ніколи собі цього не дозволяла, хоч і має можливість. Але що мене ще більше здивувало, Людмила бідкалася, що тих грошей, що Надя позичила їй зовсім не вистачає. Було б добре, якби ще яку копійку дали.
І ви не повірите, але я її послухала, прийшла додому й знову почала розмову про те, як Люді важко. І діти знову дали їй грошей.
Кілька днів тому я скликала всіх дітей на вечерю. Приїхала Люда з чоловіком і донечкою. За столом Людмила сказала, що збираються з чоловіком у відпустку в Єгипет. В цей момент мені стало неприємно. Я приїжджу і розповідаю дітям, як Люді важко живеться, а вона по курортах роз’їздить на чужі гроші.
Я не витримала, покликала Люду в іншу кімнату й наказала повернути всі позичені гроші. А на курорт хай їй заробить її чоловік. Вона вирішила вилізти на шию моєму зятеві й доньці та жити за їх рахунок. Можливо, це було грубо, але справедливо.
