Я не впізнаю свою доньку. Заміжжя дуже сильно вплинуло на неї.

Моя донька готова переїхати жити в інше місто, до свого чоловіка, бо він так хоче. Раніше, Іра така поступлива не була. Все сталося після знайомства з моїм вже теперішнім зятем.

Він хлопець файний, порядний, але дуже любить дитиною моєю командувати. Я вважаю, що в сім’ї має бути компроміс і порозуміння. А в їхній сім’ї керує тільки Володя, а моя донька у нього на побігеньках.

Ми з чоловіком побудували своїй дитині хату в селі. Чудове місце, до міста кілька хвилин автобусом, є всі необхідні зручності, магазин поряд. Словом, все, аби нашій донечці, було комфортно жити. А ми з чоловіком погодилися переїхати в будинок моїх батьків, він знаходиться неподалік від того, де донька зі своєю сім’єю мала б жити. Вже й домовилися, що молоді після весілля переїдуть туди.

Але як тільки відгуляли забаву, зять почав щось крутити. В домі вони спокійно прожили може тижні два, а потім він почав переконувати доньку переїхати до його батьків, в місто, бо йому там до роботи ближче. Я б зрозуміла, якби там жити було де, але свати живуть на невеликій квартирі, ще доньку молодшу мають. Ну куди там молодій парі втиснутися!? А як діти з’явилися, то що, один в одного по голові скакатимуть?

Я вже готова на те, щоб зятеві на машину грошей назбирати й хай собі спокійно їздить на роботу. Але свою дитину в той гуртожиток не хочу відпускати. Хіба, якщо вони одумаються й вирішать жити окремо, але тоді треба орендувати, а це — гроші. Та й нащо орендувати якщо в селі величезна хата пустує!

Я ціле життя на неї працювала, чоловік по заробітках, щоб ремонти зробити, меблі купити, перекрити. А вони тепер там жити не хочуть. Хоча, я думаю, що донька хоче, але боїться чоловікові щось заперечити. Як на мене, діти мають жити окремо, без батьків. Я по собі знаю, як це важливо для молодої жінки бути господинею й мати свій власний дім.

Не знаю, що з зятем не так, чому він елементарних речей не розуміє!?

Я питала в доньки, що вони вирішили щодо цього питання, вона сказала, що поїдуть в місто й спробують там з батьками пожити, якщо все буде добре, залишаться, а як ні, вернуться.

В мене вже голова кипить від цих думок, бо неправильно це все.

Але з іншого боку, може я занадто емоційно реагую? Все ж, це життя молодих, хай пробують, де їм буде краще…Мені тільки доньку свою жаль, не звикла вона в таких умовах жити.

Оцените статью
Я не впізнаю свою доньку. Заміжжя дуже сильно вплинуло на неї.