Я ніколи не почував себе бажаною дитиною. Мама ніколи не виявляла ніяких проявів ніжності та любові. Нині я одружений, маю власну сім’ю, чудову дружину і двох прекрасних донечок. Своїм дітям я намагаюсь дати максимум батьківської любові. Я завжди готовий вислухати їх, навіть коли приходжу втомлений з роботи, знаходжу час, щоб поспілкуватись. І ніколи на них не кричу, не залежно від того, який у мене настрій. Стараюся дати їм все, що можу.
Коли молодша донька принесла підібране на вулиці щеня і благала його залишити, я дозволив, хоча й довелося вмовляти дружину, яка була категорично проти. Нині цей песик наш домашній улюбленець і ми вже не уявляємо, як жили без нього. Я не заборонив доньці лишити собаку не спроста, а через те, що прекрасно пам’ятаю, як я себе почував, коли рідну маму не цікавили мої почуття і бажання. Вона ніколи не прислухалася до мене і ця образа глибоко засіла у мене в душі.
Вона не була щасливою жінкою. Постійно терпіла батькові зради. Доки, зрештою, він сам її не покинув заради іншої. Мені тоді було дев’ять років. Хоча я був ще досить малий, але пам’ятаю, як вони постійно сварилися, мати докоряла батькові за його вчинки, а він лише дратувався і кричав на неї. Тому, не засмутився, коли батько покинув нас. Навіть тішився, що відтепер ми з мамою житимемо спокійно, і в домі запанує злагода. Та цього всього я так і не дочекався.
Маму все дратувало, а зривалася вона на мені. Могла накричати через дрібницю. Мені взагалі важко пригадати, щоб вона зі мною коли-небудь зі мною говорила в ласкавому тоні. Найбільшим моїм бажанням було побачити маму щасливо, радісною, щоб вона повернулася ввечері з роботи й ми у хорошому настрої сіли вечеряти. Щоб я міг з нею поділитися тим, як минув мій день і, щоб їй це справді було цікаво. Єдині мої хороші спогади з дитинства пов’язані з бабусею та дідусем. Лише у них я міг відірватися від непростого життя під одним дахом з матір’ю. Дідусь з бабусею завжди були мені раді та тішили мене іграшками, шкільним начинням, або новим одягом.
Та хоча моє дитинство залишило у серці осад неприємних спогадів, мати впевнена, що усім, що я зараз маю, зобов’язаний лише їй. Вона дорікає мене, що все своє життя присвятила мені й навмисне не виходила заміж вдруге, щоб не травмувати мене присутністю чужого чоловіка в домі. Та я впевнений, що це все вона каже, щоб самоствердитись, виправдати себе, а мені нав’язати почуття вини. Хоча, вона була не дуже турботливою мамою, але зараз не погана бабуся для моїх дітей. До них вона ставиться з більшою ніжністю, ніж колись до мене. Але я бачу, що дівчатка не дуже радіють, коли вона до нас приїжджає. Вони точно мають не настільки тісні відносини, як я мав зі своїми бабусею та дідусем.
