Ввечері я поверталась з супермаркету і хотіла сісти у машину, яка була припаркована поблизу. Коли я відкривала дверцята автомобіля до мене підійшла бабуся.
– Вибачте, а ви можете мене підвезти?
– А куди ви хочете їхати?
– Тут недалеко, до особняків за містом. Маршрутка поїхала, а наступна буде аж за годину. Я дуже змерзла і тому вирішила попросити вас допомогти мені.
– Добре, я вас туди завезу.
Літня жінка сіла на переднє сидіння і почала розповідати.
– Я кожного дня їжджу до цього супермаркету, бо тут продукти набагато дешевші, ніж у магазині, який знаходиться недалеко від мене. Я їжджу завжди одним і тим самим автобусом, але сьогодні була велика черга і я не помістилась в салон. Колись я трьох дітей виховала, а зараз не маю сил, щоб додому дійти. Я завжди робила все для своїх дочок і синів, а зараз стала стара та непотрібна нікому. Я навіть не маю до кого звернутись за допомогою, якби трапилась біда.
Я нічого їй не відповідала, бо розуміла, що нічим не зможу їй допомогти. Я тільки запитувала дорогу, щоб якнайшвидше завезти її додому.
– Ось тут мій будинок. Ти зупинись ось тут. Дякую тобі.
Бабуся вийняла гаманець і хотіла дати мені гроші, але я відмовилась. Вона почала плакати, а тоді пішла до старенького будинку.
Мені стало жаль цю жінку. Вона виховала трьох дітей, а зараз залишилась сама. Жінка кожного дня змушена їздити у переповненій маршрутці, щоб купити продукти дешевше, адже у неї невелика пенсія.
Мені жаль, що у такому поважному віці у цієї жінки немає нікого хто б їй зміг допомогти і вона змушена розраховувати тільки на себе.
