Я побачив хлопчика, років семи, який йшов вулицею і плакав. Люди проходили повз нього і не звертали уваги на бідолашну дитину.

Під час обідньої перерви я вирішив піти у магазин купити собі свіжих булочок. Я йшов швидко, бо надворі падав дрібний дощ. Але по дорозі я побачив хлопчика, років семи, який йшов вулицею і плакав. Люди проходили повз нього і не звертали уваги на бідолашну дитину. Я вирішив підійти до нього:

 – Щось трапилось? Чому ти плачеш? – запитав я.

 – Нас швидше сьогодні відпустили з уроків. А моя мама думає, що у нас ще один урок має бути. Вона мене мала забрати додому, але я вийшов зі школи і її нема. Я прийшов додому і довго стукав, але ніхто мені не відчинив. – крізь сльози сказав мені хлопчик.

 – Не плач, я тобі допоможу. А у тебе є номер телефону твоєї матері?

 – Є. – відповів він.

Він вийняв з рюкзака щоденник і на останній сторінці був записаний телефонний номер.

 – Це номер моєї матері. – радісно сказав хлопчик.

Я зателефонував за цим номером і жінка сказала мені, щоб її син повернувся під будинок та чекав її там. Ми з хлопчиком пішли до будинку і я вирішив чекати разом з ним його матір, щоб не переживати за нього.

 – Якщо наступного разу вас відпустять швидше з уроків скажи вчительці, щоб вона зателефонувала до твоєї матері і попередила. А якщо ти уже будеш ходити сам додому і одного дня нікого не буде вдома, то постукай до сусідів та попроси допомоги. А якщо їх немає, то чекай маму біля дверей і вона обов’язково повернеться. – сказав я хлопчику.

Через декілька хвилин до нас підійшла його мати і вона подякувала мені за допомогу. Жінка забрала хлопчика, який був щасливим через те, що все гаразд. А я пішов у магазин за улюбленими булками.

Оцените статью
Я побачив хлопчика, років семи, який йшов вулицею і плакав. Люди проходили повз нього і не звертали уваги на бідолашну дитину.