Я люблю спокій і тишу. І сім’я у мене така ж.
Подруг у мене не багато, але й ті знають про особливість моєї натури, тому лишній раз стараються мене не турбувати. Щоправда, на людях я зовсім інша, тому що обставини вимагають цього. Я працюю в офісі, де багато людей і постійно кипить рух. Зі своїми колегами я люб’язна, можу пожартувати, поговорити й попліткувати, але, коли я повертаюся додому, я перетворююся в іншу людину.
Після роботи для мене найголовніше моя сім’я — чоловік та діти. Більше мене ніхто не цікавить. Але останній рік мене тероризує моя подруга. Вона постійно засиджується в мене допізна, не хоче йти додому, вже кілька десятків разів ночувала у мене.
Річ у тому, що ми здружилися на роботі. Іра прийшла в наш офіс і прив’язалася до мене. Що вона у мені розгледіла, не знаю. Вона хороша дівчина, розумна, весела, ми з нею маємо про що говорити, але вона дуже набридлива. Почала нав’язуватися до мене в гості, а потім взагалі стала приходити без запрошення так, наче ми дуже близькі. Мені некомфортно від такого, бо я не люблю комусь набридати, але й не хочу, щоб мені так робили. І я не хочу з кимось в такі дуже близькі стосунки входити, я тримаю усіх друзів на відстані. Бо така я людина!
Я кілька разів її приймала, вона ночувала у мене, а потім ми разом зранку йшли на роботу. Це при тому, що у мене діти, яких потрібно відправити до школи, приготувати щось потрібно та й просто відпочити. Інколи в хаті безлад, холодильник пустий, а тут в тебе на порозі гість стоїть. Не люблю такого! В Іри — 3 річний син, а вона з ночівлею залишається і навіть не дзвонить, щоб поцікавитися як він.
Перші рази ми ще мали про що поговорити, але вже потім вона почала приходити й розказувати мені свій розпорядок дня: коли встала, що поїла, що їй чоловік сказав, чи син в туалет сходив, що сусідка їй розповіла. Я звичайно все розумію, але нащо мені це знати?
Кілька разів я їй відмовила і не запросила до себе, бо у мене були причини — приїжджала свекруха. Потім вона перейшла до телефонних дзвінків — почала дзвонити мені по 10 разів на день, інколи й по ночах. Їй не вистачає того, що ми на роботі постійно бачимося. Я, скажу чесно, почала боятися її, тому всіляко ігнорувала.
Але одного разу була неподалік від її дому й вирішила без попередження зайти в гості до неї. До того, я там всього раз була, на її дні народженні.
Так ось, я підійшла до квартири та подзвонила у двері, мені відкрив двері її чоловік. Він зміряв мене поглядом з ніг до голови й крикнув до Іри, мовляв, “твоя прийшла”. Іра вибігла і, побачивши мене на порозі, одразу змінилася в лиці, насупилася. Я запитала, чи можна увійти, а вона мені:
— Ну розумієш, я зараз втомлена, не чекала ніяких гостей. Ти чому не подзвонила, я б тобі одразу сказала, щоб ти не приходила.
Я була здивована такій реакції, але культурно перепросила й Іра гримнула мені дверима перед носом.
Я розвернулася і подумала собі, а так можна було? Чорт, чому ж я раніше до цього не додумалася! Ох же ж ця моя вихованість і нерішучість! Я йшла і всю дорогу сміялася з себе й з цієї ситуації. Тепер знаю, що відповідатиму їй, коли вона явиться до мене.
