Одного разу моя донька повернулася додому зі школи не сама, а зі своєю подругою Ілоною. Дівчинку особисто я не знала, тільки чула від своєї доньки про неї. Вона кілька місяців тому перевелася в їхню школу.
Дівчатка бавилися разом, потім я допомогла їм зробити домашнє завдання, погодувала й Ілона почала збиратися додому. Але моя донька зупинила її й спитала:
— А твій тато вже повернувся?
— Ще ні, — відповіла дитина.
— А як ти тоді додому потрапиш? Ти ж сама казала, що ключа тобі не дали.
— Та я його почекаю на вулиці…
Тут вже я втрутилася, сказавши, щоб почекала тата у нас, ми потім її проведемо додому, бо на вулиці холодно і вже темно. Дитина погодилася. Тато мав подзвонити їй, але так і не зробив цього. Ілона залишилася в нас.
За вечерею вона розповіла про себе. Сказала, що її батьки розлучилися давно. Вона жила з мамою і з бабусею, але одного дня не стало бабусі, а вже через тиждень — і мами. До себе її взяв тато. Але він не дуже хотів цього робити, принаймні так вона відчуває. Тато після розлучення з мамою майже не цікавився ними. Але коли дізнався, що колишньої дружини не стало, у ньому совість прокинулася й він вирішив потурбуватися про свою доньку. Щоправда, у нього вже є інша жінка. І вона зараз вагітна від нього.
Нова жінка, м’яко кажучи, не полюбила Ілону. Так мені сама дитина сказала! Вони часто забувають про неї, не беруть з собою на прогулянку, відпочивають без неї, не купують їй нічого. Щоб ви розуміли, дитина прийшла до нас у старенькій потертій курточці, яка вже на кілька розмірів замала на неї. А що мене ще більше здивувало, так це те, що дитина чекає на своїх “батьків” майже щодня біля під’їзду, бо не може у квартиру потрапити. Словом, її розповідь настільки вразила мене, що я не спала всю ніч.
Після цього Ілона часто приходила до нас, стала мені як рідна. Якщо я щось і купувала, то і для Ані, і для Ілони.
Але одного разу Аня прийшла додому і сказала мені, що батько Ілони відмовився від неї, бо він не зможе утримувати її та свою нову сім’ю.
“Я хочу всиновити Ілону. Нам втрьох буде веселіше, ти так не думаєш?” — запитала я у доньки. А в неї очі наповнилися сльозами й вона міцно обійняла мене, сказавши, що давно мріяла про сестру.
Ось так ми й вирішили прийняти Ілону у свою сім’ю. Аня сама сказала їй про це. Дитина не змогла сказати ні слова, тільки плакала. Але тепер залишилося найважче. Звернутися до юриста, зібрати всі документи, словом, я в цьому зовсім не тямлю, тому відчуваю, що буде не просто. Але найголовніше, що ми тепер разом і ми все подолаємо!
