Я працюю вчителькою і сьогодні мої учні перший раз сіли за парту. Батьки завжди мене багато запитують, адже їхні діти пішли у перший клас і все для їхніх дітей нове та незнайоме, а матір та батько переживають через своїх дітей.
До мене сьогодні підійшов батько Миколи і запитав стандартні питання, нічого особливого. Але через декілька днів він прийшов до мене розлюченим:
– Я не розумію, чому я маю купувати своїй дитині так багато зошитів. А альбом, кольоровий папір, фломастери, ручки, олівці – це дуже дорого.
– Так, але усі батьки купують канцелярію для дитини. – спокійним голосом відповіла я.
– А ще у нас крісло поламане, хитається. Синові не зручно на ньому сидіти!- сказав він. – Я принесу стілець з дому.
– Не можна, я подивлюсь, якщо щось не так, то відремонтуємо.
– Я працюю з десятої години ранку і мені не зручно водити дитину на дев’яту годину. Я буду приводити сина на другий урок.
– Дитина має приходити вчасно. – здивовано відповіла я.
– Головне здоровий сон, а один урок пропустити – не страшно.
– Старайтесь лягти спати швидше і раніше прокинетесь.
– Я бачив, що у вас є оголошення про гуртки. Ми на ніякі гуртки ходити не будемо!
– Це за бажанням. – відповіла я.
– А на фізкультуру спортивний костюм я теж за бажанням маю купувати. Чи ви мені коштом школи придбаєте! – сварився чоловік.
Я вирішила промовчати.
– Мовчите! А штани у Миколи сьогодні чому брудні? Я вам чисту дитину залишав!
– Ми сьогодні малювали і вимагав він себе фарбою. А ви бачили, який гарний малюнок намалював ваш син. – спробувала перевести розмову я. – Ходіть я вам покажу, у нього талант до малювання.
– Ні, не хочу я дивитись. – різко відповів батько хлопчика.
Я дуже стомилась від постійних нарікань батьків. Але цей чоловік перевершив всіх.
На наступний день я запитала у Артура:
– А ти дитячий садочок ходив?
– Так.
– Що твій батько говорив про цей заклад?
– Йому він не подобався, бо він постійно сварився з вихователями. – сумно відповів хлопчик.
