Володимир Іванович не міг заспокоїтись, він хотів повернутись додому, але, на жаль, тепер він не може нічого змінити. Батько чотирьох дітей, який добре дбав про свою сім’ю, має тепер доживати своє життя у будинку для пристарілих людей.
Колись у нього було дуже активне та важке життя. Він розривався між роботою та сім’єю. Чоловік мав великий сад та город за яким він доглядав, виховував трьох синів і дочку та працював на роботі.
Але, напевно, чоловік не зміг добре виховати своїх дітей, хоч і робив все, щоб його діти поважали інших людей і ставились до них добре.
Але минули роки і вони виросли та сказали, що літній чоловік їм більше їм не потрібний. Доньку він не бачив уже п’ятнадцять років, вона вийшла заміж і подружжя переїхало жити закордон, бо її чоловік там мав власний бізнес. Сини жили недалеко, але кожного була своя сім’я, тому на матір вони не мали часу.
Чоловік сидів на ліжку та плакав. На дворі падав дощ і усім було байдуже до Володимира Івановича. Через декілька днів мали бути Великодні свята і чоловік згадав, як колись він ретельно готувався до них, бо до нього мали приїхати його діти. А за три дні до свят у нього було день народження і вдома було багато гостей, які усміхались та жваво розмовляли. А зараз він змушений жити в одній кімнаті з чужими людьми, яких також покинули рідні.
Несподівано у двері постукали:
– Заходьте. – сказав чоловік.
– У кімнату зайшло декілька дідусів.
– Вітаємо тебе з днем народження! – сказав один з чоловіків та подарував чоловіку бритву і піну для гоління.
– Дякую вам, я не очікував на такий сюрприз! Хоч би попередили мене!
– У нас ще є сюрприз! – сказав чоловік і поставив на стіл шоколадний торт.
– Ну, тоді давайте чай з тортом будемо пити! – відповів винуватець свята.
Дідусі довго сиділи і святкували. Їм було про що поговорити, вони згадували молодість, свої сім’ї і як колись працювали на роботі. Про дітей вони старались мало говорити, напевно, їм було боляче згадувати, що їхні найдорожчі люди покинули їх.
Чоловік після привітання друзів почав почувати себе краще, а до цього йому здавалося, що увесь світ проти нього і він був нещасним.
Дідусі під ранок розійшлись по своїм кімнатам, а він ліг спати та заснув міцним сном.
– Тату, тату, з днем народження! – почув чоловік збоку.
Володимир Іванович усміхнувся, йому снилась дочка. Яка дуже змінилась та стала дуже гарною жінкою.
– Тату, прокинься. Ти здоровий, з тобою усе добре? – стривожений голосом запитала жінка.
– Він з друзями усю ніч святкував своє день народження! – відповіла працівниця будинку пристарілих.
Літній чоловік відкрив очі і різко сів на ліжко від здивування.
– Я сплю. – протер очі він
– Ні, тату. Я приїхала до тебе в гості, щоб привітати тебе з днем народження. Я прийшла додому, а тебе немає. Брат сказав, що ти тут. Чому ти мені не сказав, що брати тебе в будинок пристарілих відвезли? Я думала, що у тебе все добре.
– У мене добре. Мої друзі вчора мене привітали з днем народження і ми святкували. – сумно сказав чоловік.
– Часу не має. Збирай речі і до мене з чоловіком переїдеш жити.
– Куди?
– Додому, до нас додому. Чоловік у мене чудовий і він не проти, щоб ти з нами жив.
– Я не очікував. Дякую. – з сльозами на очах сказав Володимир Іванович.
– Швиденько збирайся, це не обговорюється. Часу в нас обмаль.
– Бачите, яка у вас хороша дочка. – сказала працівниця будинку пристарілих. – Не покине вас. Збирайтесь.
– Так, Наталя у мене дуже добра, розумна і гарна. – з гордістю сказав чоловік.
