Батьки завжди мене вчили з повагою ставитися до всіх людей, особливо до старших. Я всі свої 26 років слухняно слідувала цьому й до всіх проявляла доброту й розуміння. Але один випадок мені показав, що дуже важливо, щоб це було взаємно. Не тільки я повинна поважати всіх, але й мене повинні!
Одного дня я взяла відгул на роботі й поїхала до лікаря. Вже кілька місяців мене мучили нестерпні болі внизу живота, у мене були постійні кровотечі й загальне почуття було дуже погане. Я подумала, що більше тягнути немає куди й потрібно щось вирішувати. Бо уже всі мої колеги помітили, що зі мною щось не так.
На огляді лікар мене ошелешив — пухлина. Точніше він скаже після того, як я здам всі необхідні аналізи. Але порадив бути морально готовою почути найгірше.
У мене буквально все життя перед очима пролетіло. Я одразу згадала собі маму, яка померла не доживши до пенсії від пухлини у жіночих органах. “Невже спадковість?” — подумала я собі й сльози навернулися самі по собі. А я ж ще незаміжня, у мене немає дітей, немає чогось, щоб мені подобалося. Я цілими днями пропадаю на роботі!
Я не пам’ятаю, як добралася до автобусної зупинки, не пам’ятаю, як сіла в автобус. Я була наче у трансі, притулилася до вікна й так сиділа. Дорога додому була довгою.
З цього стану мене вивела якась жінка, яка штовхала мене у плече.
— Дівчино! Як вам не соромно. Тільки погляньте, ігнорує мене, вдає що не бачить!
Мене наче холодною водою облили! Я розгублено провела поглядом по всьому автобусу й побачила, як всі косо на мене дивляться, хитають головою, а деякі бурчать: “от безсовісна!”.
— Я можу вам чимось допомогти? — ніяково запитала я.
— Та встань нарешті, я сісти хочу!
Це мене ще більше здивувало, адже в автобусі було ще кілька вільних місць.
— Я перепрошую, я не можу встати, але ось там ще є вільні місця, — сказала я й поглядом вказала на них.
Але та жінка не заспокоювалася:
— Я хочу тут сісти, ближче до Ліди!
Я повернула голову й зрозуміла, що жінка хотіла сісти біля своєї подруги, щоб потеревенити. Хтось почав за мене заступатися.
А мене роздратував аргументи тої пані! Я сказала, що не встану, бо не можу. Усі деталі я їй не розповідала, але дала зрозуміти, що мені зле.
Тоді вона повернулася й з кислим виразом обличчя сіла на вільне місце. А я всю дорогу їхала з відчуттям, що зробила щось неправильно. Бо ті люди переконали мене в цьому своїми поглядами! Я сто разів пожаліла, що пошкодувала грошей на таксі.
Звісно, та жінка не знала, що у мене проблеми, але чому саме в той час і в тому місці? Чому, коли я почувала себе так кепсько, я потрапила у таку ситуацію і стала темою для розмови усіх, хто їхали зі мною?
