Я сама живу в просторій трикімнатній квартирі. Відколи моя донька вийшла заміж, їм у всьому допомагають батьки чоловіка, зокрема часто забирають до себе онуків. Я проти цього, бо вважаю, що так неправильно.

—  Я не була особливо проти весілля доньки в 20 років. Аліна вийшла заміж на третьому курсі університету за хлопця, з яким зустрічалась уже 5 років, — починає свою розповідь Тамара Петрівна. — Проте я доньці сказала чітко і беззаперечно, щоб на мою допомогу в майбутньому не розраховувала. Вирішила виходити заміж — нехай тебе утримує чоловік і вирішує всі прoблеми. Діти мають створювати своє життя і не заважати батькам.

Довгі роки Тамара Петрівна жила в просторій трикімнатній квартирі. Як для однієї людини, то занадто велика. Але вона там почувала себе королевою. Крім того, мала однокімнатну квартиру в центрі міста, яку вже тривай час здавала в оренду, за що мала непоганий додатковий прибуток. Тамара Петрівна була жіночкою неквапливою, жила для себе і ні в чому собі не відмовляла. Але раптом її розмірене життя порушив телефонний дзвінок свахи.

— Виявляється, донька з чоловіком мали терміново їхати у справах! —розповідає Тамар Петрівна. — Щось дуже важливе, стосується роботи зятя і триватиме приблизно тиждень. Умова — мають їхати парою і без дітей. Їх залишають на свекрів. Діти ще малі, 3 і 5 років. От сваха дуже обережно і запитала, чи не зможу я взяти до себе на кілька днів старшу онучку.

— Мілана чудова і вихована дитина, і приїхати інколи в гості — то одна справа, а от взяти до себе, ще й на цілий тиждень — зовсім інша. Донька знала, що я відмовлю, тому і не прохала про це. Свасі я теж одразу сказала, що відмовляюся допомогати. Навіщо мені все це? У мене своє життя, купа справ і планів.

— Ну хіба я неправильно зробила? Гірше було б пообіцяти, а потім не впоратися з такою відповідальністю. Вважаю, не повинно бути жодних образ з боку сватів. Я вчинила чесно і не стала приховувати своїх намірів і думок.

— Я нічого нікому не винна. Свати постійно з онуками, краще знають усі їхні забаганки, тож їм з ними буде набагато легше. І Аліна з чоловіком часто навідують їх, бо живуть поряд. Загалом, такі чудові стосунки говорять самі за себе.

Я не розумію одного, навіщо свої питання вирішувати за рахунок інших людей, навіть якщо це батьки. А вік? Невже вони думають, що то вже так легко впоратися тиждень із малими дітьми. Вже дорослі, а не розуміють, що це вони мають допомагати батькам, а не навпаки.

Найкраща подруга Тамари Петрівни, як не дивно, підтримує її в цій ситуації.

— Повністю погоджуюсь із тобою, Тамаро, я своєму синові теж повсякчас кажу, щоб не розраховував на мене, я йому своє вже віддала, а тепер час пожити для себе. А то, виходить, дітям присвяти все життя, а потім не буде чого і згадати.

— Нехай навчаються вирішувати все самотужки! — погоджується Тамара Петрівна. — А то, бач, звикли.

— Хоча, кажуть люди, потім і ставлення буде до тебе відповідне, склянки води не піднесуть у старості.

— А хіба ставлення дітей можна купити? Якщо так, тоді мені такого не треба! Я і сама зараз добре живу, а що буде далі, побачимо.

Оцените статью
Я сама живу в просторій трикімнатній квартирі. Відколи моя донька вийшла заміж, їм у всьому допомагають батьки чоловіка, зокрема часто забирають до себе онуків. Я проти цього, бо вважаю, що так неправильно.