Я одружився дуже рано. Мені було 19 років, а їй — 18. Моя дружина — моя перша любов.
Я добре знаю сім’ю своєї коханої. Ми жили по сусідству. Я часто бував у їхньому домі, адже ми дружили ще з дитинства, були в одній компанії. Ми разом святкували всі дні народження, різні свята. Я з великим задоволенням згадую наше дитинство, ту прекрасну юність.
Мій батько завжди говорив, що вибирати дружину треба познайомившись з її мамою. Тому, що донька, рано чи пізно, стане схожою на свою маму. І фігурою, і звичками, і поведінкою. На щастя, я добре знав свою майбутню тещу. Вона мені подобається, як теща, адже працює на роботі, все встигає вдома, вміє гарно й стильно одягнутися, має нормальну фігуру, як на її вік. І приготувати вміє смачно, так, що ще потім хочеться добавки. Та й сім’я у них гарна, дуже дружна.
Вони з тестем — доброзичливі, гостинні, мають якісь свої сімейні традиції. Кожної неділі, чи на якесь свято, в їхньому домі завжди весело й смачно пахне приготовленими блюдами. Так вони зустрічають своїх дітей та внуків.
Словом, тещу я собі обрав ідеальну. Ми з нею спільну мову знайдемо завжди. А особливо тоді, коли в хаті пахне запеченим м’ясом, за особливим фірмовим рецептом.
Ми з дружиною живемо окремо від батьків. Ярина, звичайно, ще дуже молода, але у нас вже є маленький син. Багато часу займає догляд за дитиною та домом. Але останнім часом я став помічати, що моя дружина все частіше уникає кухні та хатньої роботи. Вона лінується зайвий раз на кухню зайти й щось смачненьке приготувати. Ми харчуємося тільки всякими салатами, кашами й сосисками. Коли я її запитую, чи немає чогось іншого, вона відповідає мені, що їй треба пильнувати фігуру, у неї немає часу, або просто — “йди до мами й поїж”.
Я розумію. Я піду й поїм. Але так не може продовжуватися завжди. Ярина відчуває моє невдоволення. Тепер, кожного вечора, ми збираємося і йдемо до її мами на вечерю. Теща нас смачно годує, а потім дає ще мені на сніданок з собою по окремих контейнерах. Коли ми з Яриною повертаємося додому, вона мене переконує в тому, що так дуже зручно, це — економія нашого сімейного бюджету.
— А нам треба ще гроші на машину складати. Ти взагалі знаєш, скільки треба грошей і часу, щоб приготувати таку вечерю? — добиває вона мене.
І я замовкаю. Бо розумію, що найближчим часом щось смачненьке ми будемо їсти тільки у тещі. Але, зрештою, я не втримую язика за зубами й додаю:
— Але, все одно, ти пообіцяй мені, що ти навчишся готувати такий соус до м’яса, як твоя мама, і ще такі пиріжки з вишнями!
Я дуже люблю свою дружину і не хочу з нею сваритися. Ми лягаємо спати і я собі обіцяю, що буду допомагати дружині в домашніх справах, щоб у неї залишався час зайнятися кулінарією. А зранку я біжу на роботу й знову все повторюється.
Але я вірю, що все буде добре. Бо ж недарма мій тато говорив ті слова. Вибирай добру тещу — будеш мати гарну дружину.
