Мені сорок років і я розлучена, а дітей у мене немає. Чесно кажучи, я ніколи їх не планувала. Я уже багато років живу в Канаді і маю громадянство цієї країни. У мене чудова робота, гарна квартира і багато друзів. Я самостійна і незалежна жінка, яка любить своє життя. Але місяць назад я приїхала у гості до батьків, де випадково познайомилась з дуже гарним чоловіком. Але річ у тому, що Микола ніколи не переїде жити у чужу країну, він вважає, що якщо ти народився Україні, то ти маєш жити тільки тут.
Романтичні стосунки у нас почались одразу, бо я зрозуміла, що закохалась в нього. Мене не спинило навіть те, що він одружений і має двох дітей. Тому ми приховуємо свій роман і він не хоче, щоб його дружина дізналась про його зраду.
Я його щиро кохаю, але впевнена на сто відсотків, що він не покине свою сім’ю та не переїде жити закордон. А я не хочу жити в Україні, бо я щаслива в Канаді. Я один раз в декілька років прилітаю до батьків, щоб провідати їх. А потім знову повертаюсь додому і ми з батьком та матір’ю спілкуємось телефоном. Я ніколи не хотіла жити в Україні, мені тут важко.
Я б хотіла народити дитину від Миколи, але розумію, що якщо на це наважусь, то буду виховувати її сама. Але я не зможу собі це дозволити, адже мені не буде кому допомогти. Закордоном у мене немає рідних, а в Україні я не хочу жити і мої батьки уже не молоді.
Люди говорять, що кохання здатне подолати все, але я не впевнена, що це у моєму випадку. Я його кохаю, але я знаю, що він не покине свою сім’ю. А якщо покине, то не переїде жити закордон. А я також не хочу руйнувати своє життя заради нього та залишатись в Україні і без нього також не можу. Чи варто мені продовжувати ці стосунки?
