Я зустріла свого майбутнього чоловіка у двадцять років. Він був старший від мене на вісім років. Ми були закохані і вирішили побратися. Його батьки були проти нашого весілля. Мати мого майбутнього чоловіка завжди контролювала сина і вирішувала за нього його проблеми. Через це я з нею не змогла знайти спільну мову.
Після весілля ми стали жити у батьків чоловіка. У них була двокімнатна квартира. Ми з свекрухою дуже сварились. Їй не подобалось, як я готую і прибираю. Вона завжди вмішувалась в наші з чоловіком справи. Свекруха усе контролювала, не можливо було зробити нічого без її відома. Ми завжди віддавали свекрусі наші зарплати і звітували куди ходимо гуляти. Це було не сімейне життя, а життя двох дітей під наглядом мами.
Коли я завагітніла, то думала що все зміниться. І свекруха не буде пхатися у мою сім’ю, але я помилялась. Син був дуже схожим за характером на свекруху. Все що я робила йому не подобалося, він мене не слухався. Авторитетом для сина була бабуся. Моє життя перетворилося у пекло.
Сину було чотири роки, а він уже старався командувати нами. Якщо я сварилась на нього, то свекруха його захищала і на мої слова син не звертав уваги.
Чоловік ніколи не заступався за мене, я змушена була терпіти усе це. Підтримувала мене тільки моя мама, якій я по телефону розказувала про свої проблеми. Але коли сину було дев’ять років померла моя мама і я більше не витримала.
Після смерті мами у спадок залишився будинок. Свекруха хотіла, щоб я цей будинок подарувала сину. Але я відмовлялася написати дарчу.
Тоді свекруха навчила сина говорити, що інша баба була не така хороша, як свекруха. Бо якби моя мати любила онука, то би залишила будинок онукові. Мені було боляче слухати слова сина.
Я розвелася з чоловіком. Син не захотів жити зі мною. Він залишився з батьком і бабою.
Чесно кажучи, я не переживаю через те, що син не захотів зі мною жити.
Після розлучення я переїхала у мамин будинок. Дарувати цей дім сину я не збираюся.
На вихідні я зустрічалася з сином, але мені було важко спілкуватися з ним. Я гуляла з ним парком, купувала йому одяг і розпитувала, як пройшов його тиждень.
Син не цінував мене, він тільки завжди вимагав від мене гроші або щось купити. Якщо я відмовлялася виконувати забаганки сина, він на мене дуже злився. Час проведений з дитиною здавався для мене пеклом: постійні сварки і звинувачення. Коли син виріс, я вирішила з ним не бачитись.
Я живу одна і більше не хочу виходити заміж. Кожна згадка про моє сімейне життя приносить мені біль. Я розчарувалася у чоловікові і дитині. Я не хочу більше мучитись і більше не дозволю, щоб хтось мною командував. Я хочу бути собою. Насолоджуватися життям і не слухати інших.
Час від часу до мене дзвонила свекруха і вимагала гроші для мого сина. Я завжди давала йому гроші. Але сьогодні вирішила просто покласти слухавку і більше не говорити з свекрухою. Син уже виріс, йому – двадцять років, хай забезпечує себе сам.
Зараз я дуже щаслива, на телефонні дзвінки не відповідаю. Ніби тягар впав з моїх плечей і я можу жити спокійно.
Як живе мій син мені не цікаво. Він дорослий і сам повинен за себе відповідати. У нього є батько і бабуся, які завжди намовляли його проти мене. Хай вони дбають і переживають за нього. Я хочу жити без їхніх криків і вимагань грошей.
