Я відразу дав зрозуміти батькам, що тепер у мене своя родина і я не зможу в старості їм доп0магати. Може коли зайду, принесу чогось, але не буду бігти до них кожного разу, як їм знадоблюсь. Я їх єдиний син, так, але ж мені треба думати про дружину та дітей.

До мене зайшли сусіди, Ганна та Микола. Ми часто заходили один до одного, бо всі вже на пенсії і нікуди поспішати не треба. Та цього разу вони були якісь засмучені. Я і запитала, що ж такого сталося, може з господарством щось чи захворів хтось.

— Ой, Тетяно, не питай. Я взагалі не можу слів підібрати. Сьогодні син дзвонив і сказав, що або ми будемо доглядати за онучатами, або турботи нам в старості не бачити.

— Та ми і не проти з ними посидіти, – мовив Микола, – але вік вже не той. Як нам угледіти за ними? Вони ж вже не маленькі давно, то відвести кудись потрібно, то забрати. Ми і так все життя поклали на те, щоб сина виростити, допомагали йому, підтримували, навіть останні гроші віддавали.

Ганна та Микола дуже образилися, бо сподівалися хоч на пенсії отримати якусь турботу та невелику допомогу від сина. А виявляється, вони ще і заслужити це повинні. Дуже обурилися вони через це. Ніколи не бачила, щоб моя сусідка, завжди весела, так сильно зажурилася. Для Миколи це взагалі був шок, що його рідний син, якого він огорнув любов’ю та піклуванням, ставить його перед вибором. Вирішили, що обійдуться і своїми силами, як і до цього.

Їхній син, Андрій, мав гарну освіту завдяки батькам. Після університету він одружився, народився син, через рік ще один. Дружина навіть після закінчення декретної відпустки сидить вдома, не працює. Андрій так і не знайшов гарну роботу, де б добре платили, тому перебивається різними підробітками. Звичайно, грошей їм не вистачає, тому постійно в боргах. Він намагається влаштуватися в нормальне місце, але поки що не щастить. А дружина навіть і не рипається, щоб якось покращити фінансове становище родини. Хоча сини вже в школі і досить самостійні, вона б могла працювати, навіть цілий день. У неї гарна освіта та є непоганий досвід роботи. Люда могла б добре влаштуватися, якби захотіла. Таких спеціалістів, як вона, важко знайти, її залюбки взяли б на роботу. Та дружина звикла сидіти вдома і сподіватися на чоловіка.

У них навіть були сварки через це, бо Андрію було важко, він старався з останніх сил і чекав на підтримку. Люда врешті вирішила, що чоловік має рацію, і вже подзвонила в декілька компаній. Успішно пройшла співбесіду в одну із них, куди може виходити на роботу вже наступного тижня. Для їх родини це була справжня вдача. Але графік роботи був такий, що вона ніяк не встигала забирати синів зі школи та відводити їх на секції, а ще потрібно наготувати їсти і навести лад в квартирі. Тому подружжя вирішило звернутися за допомогою до батьків Андрія, бо раніше вони часто сидіти з дітьми, коли ті були малими.

Ганна та Микола вже не у тому віці, здоров’я підводить, вони б не справилися з дітьми. Раніше було набагато легше, бо онуки були маленькими, їм багато не потрібно. А тут зі старечими хворобами потрібно було б якось добиратися до школи, відводити на гуртки, готувати для них. Це майже цілий день на ногах. Саме через це вони і відмовили сину з невісткою. Але такого Андрій з Людою не очікували. Син відразу образився і видав, що на допомогу від нього хай не очікують, якщо не будуть допомагати з дітьми. Так і посварилися вони.

Андрій вирішив не йти на примирення, краще вже підшукати няньку. Але ціни на такі послуги були для подружжя занадто високі. Подумали, що і самі зможуть вправлятися перший час, якщо батьки не хочуть допомогти.

— Нехай сидять ото вдома самі і без них все зможемо, – заявив Андрій дружині.

Все ж таки самі не справилися і звернулися до няньки, брала вона багато, та дружина почала працювати і коштів трохи побільшало. Тож з горем пополам, якось тягли родину. А до батьків вирішили навіть не дзвонити, чому вони повинні доглядати за кимось кожного дня і присвячувати цьому особистий час. Може коли і заїдуть, раз чи два на місяць, але не більше. Їм потрібно і для себе пожити.

Оцените статью
Я відразу дав зрозуміти батькам, що тепер у мене своя родина і я не зможу в старості їм доп0магати. Може коли зайду, принесу чогось, але не буду бігти до них кожного разу, як їм знадоблюсь. Я їх єдиний син, так, але ж мені треба думати про дружину та дітей.