Я йшла додому, година вже була пізня. Затрималася після роботи, бо взяла додатковий підробіток на кілька годин. Дорогою додому ще й прикупила продуктів на вечерю. До своєї оселі потрапила лише близько десятої вечора.
У вітальні, на своєму насидженому місці на канапі, дожидався мене мій чоловік. Коли Сергій почув, що я увійшла у квартиру, вийшов із кімнати.
Я ще не встигла зняти пальто, як мій любий не поцікавившись, чому я затрималась, як пройшов мій день, одразу перейшов до найголовнішого. Єдине, що його цікавило це те, що я прикупила на вечерю, тому одразу поліз до пакунків.
Вже майже чотири місяці він безробітний, я одна повністю забезпечую нашу сім’ю. За професією він будівельник і звісно, з настанням холодів роботи як такої у нього немає. Спершу, він старався знайти якийсь підробіток у цей період, та побачивши, що я сама можу тягнути усе на собі – розслабився. Поставив мене перед фактом, що роботу почне шукати вже навесні, а зиму якось так перебудемо.
У мене не було іншого варіанту, як погодитись з його рішенням і чекати коли потепліє. Крім того, квартира, де ми мешкали належала чоловікові. Та поживши так якийсь час, Сергій зовсім розлінився. Зовсім перестав допомагати мені по дому: я приходила з однієї роботи й приступала до іншої.
Я терпіла з надією, що скоро все зміниться на краще.. У кожній родині бувають складні моменти й треба вчитися їх долати.
Та цього разу Сергієве запитання на фоні його абсолютної байдужості мене дуже вразило. Я щоденно важко працюю, аби наша сім’я трималась на плаву, знесилена повертаюся додому, а чоловік замість того, щоб пригостити мене вечерею після непростого робочого дня, запитує, чим я його буду годувати. Я була дуже розчарована і сердита, тому пішла в кімнату, зібрала валізу, викликала авто і поїхала геть, забравши із собою придбані продукти.
Якийсь час я жила у подруги. Вагалася, що може поспішила з рішенням, але потім зрозуміла, що вчинила правильно. Сергій навіть не поцікавився в той вечір, як я добралася. Обміркувавши й все зваживши, я прийняла рішення піти від чоловіка назавжди. Я ще молода і варта сімейного щастя.
Я почала більше уваги приділяти собі, чого не могла дозволити живучи із Сергієм. Оновила гардероб, почала відвідувати спортзал. Головне, я вчасно зрозуміла, що варта іншого життя, що я самодостатня жінка, а не робоча конячка, яка повинна тягнути за собою ще й чоловіка.
Сергій об’явився лише через місяць. Він подзвонив і благав повернутися, бідкався, як йому важко без мене.. А я то розуміла, що йому важко не без мене, а без грошей, які я заробляла, доки він відлежувався на дивані. Він мене переконував, що почав шукати роботу. Одним словом, давив на жалість. Казав, що я не правило вчинила, але він готовий мене пробачити й прийняти назад.
Я його вислухала і не сказавши ні слова, просто поклала слухавку. Він мені став абсолютно байдужим. Того вечора я пішла на побачення з чоловіком, який давно до мене залицявся. Через певний час він зробив мені пропозицію вийти за нього заміж. Я сказала, що подумаю, але вже знаю, що відповім “так”. Вперше за стільки часу, я відчуваю себе справді коханою.
