Коли я виходила заміж, всі навколо дивувалися, бо вважали, що я роблю дурницю. Я обрала собі чоловіка, у якого двоє дітей.
Донечка живе з колишньою дружиною, а син — з батьком. Я знала всю цю ситуацію з самого початку, коли ми тільки познайомилися і почали зустрічатися.
Мої батьки порівняно заможні люди, у мене вища педагогічна освіта, я маю певні амбіції й плани на наше майбутнє. Сергій полонив мене відразу і надовго своєю серйозністю, відповідальністю і порядністю. Коли я поряд з ним, мені затишно і спокійно, я впевнена в ньому. Мабуть, це кохання. Ми побралися.
Я подружилася з його синочком — він дуже милий. Йому 5 років, звати Владислав. Його мама навідується 2 рази в рік і то тільки для того, щоб взяти гроші та посердити Сергія. Мені здається, я відразу полюбила цього хлопчика, зрозумівши, як йому хочеться бачити люблячу маму.
Сергій бачить, як ми спілкуємося, як гуляємо, граємо в футбол, пишемо перші букви — все завжди разом з Владом. Я намагаюся бути, як мама, а Сергій вдячний мені за це. Ми щасливі — у нас гарна сім’я.
Але не всім це подобається. Колишня дружина стала навідуватися частіше, каже, щоб перевірити чи не ображаю я її сина. Я не проти, хай приїжджає, нехай дитина спілкується з обома батьками. Мене лякає інше. Вона все частіше залишає в нас донечку, ніби на деякий час, бо їй треба якісь справи вирішити. Люди кажуть, вона розійшлася зі своїм співмешканцем. Я розумію, дітей не можна розділяти. Але Оленці, донечці Сергія, тільки 3 рочки, їй буде дуже важко без мами.
Я не маю права того казати, але мені здається, колишня хоче залишити Оленку у нас, а сама — їхати за кордон, щоб влаштовувати своє особисте життя там. А дитина їй не потрібна. Я починаю звикати до думки, що я — мама двох діточок. Я ж люблю свого Сергія, тоді й дітей його теж люблю.
Мої батьки спочатку були шоковані тим, що я, поки що, не зможу народити їм внуків. Але пізніше звиклися з тією думкою і підтримують мене у всьому. Бавляться з дітьми, залишаються з ними, коли я працюю, забирають на вихідні до себе. Діти називають їх дідусем та бабусею.
Я рада, що так все сталося, що я можу бути коханою і любити, що я потрібна цим дітям! Така, мабуть, моя доля щаслива. Хоч мої друзі не підтримують мого оптимізму, засуджують Сергія, який звалив на молоду дружину двійко діточок.
Чому вони не можуть зрозуміти, що я просто люблю Сергія!?
