Моя колега дуже любить багато говорити. Вона завжди у обідню перерву підходить до співробітників та кличе їх у кафе, а там годину розповідає плітки. Останнім часом вона часто почала пропонувати мені йти разом з нею пити чай у обідню перерву і я погоджувалась, а вона мені розповідала усе, що знає про наших знайомих. Навіть коли мені було не цікаво і я її більше не слухала жінка продовжувала свій монолог.
Згодом мені хотілось в обід посидіти самій і я старалась швидко вибігти з роботи, щоб мене не помітила Василина.
А два тижні тому вона мене запитала чи не можу я доробити за неї проєкт, бо вона не встигає. Я їй відмовила, бо у мене своєї роботи багато. Я не розумію чому я маю їй допомагати. Жінка дуже образилась і два дні зі мною не говорила. Я думала, що тепер вона мене більше не потурбує.
Але я помилилась і колега через декілька днів знову мені запропонувала йти разом на обід.
Цього разу я вирішила їй відмовити та сказала, що у обідню перерву маю плани. Я дійсно мала деякі справи.
– Ти можеш свої плани відкласти, а піти зі мною і я тобі розкажу останні плітки. – сказала вона.
– Я не хочу слухати плітки, мені вони не цікаві. – відповіла я.
Після моїх слів жінка різко розвернулась та пішла геть.
А сьогодні зранку вона навіть зі мною не привіталась і коли я проходила біля неї, то вона подивилась у інший бік. У обід колега не підійшла до мене, а пішла сама у кафе. Через це я не переживаю, а радію, бо мені тепер не потрібно буде слухати плітки.
