Ми разом вже майже п’ять років. І увесь цей час я чекаю пропозиції від нього. Кожного року я уважно розглядаю новорічний келих шампанського, чи обережно їм шматочок торта день народження, з надією знайти там заповітну каблучку. Але кожного разу мої надії розсипаються в попіл. Я вже навіть натякати почала, що засиділась в дівках і хочу приміряти весільну сукню, але він удав, ніби я просто пожартувала. Зрештою, набридло ходити околяса, і я запитала в нього прямо, чи планує він коли-небудь узаконити наші стосунки. На що почула зовсім не втішну відповідь. Виявляється, мій коханий взагалі не вірить в інститут шлюбу. На прикладі друзів, він бачить, наскільки в негативну сторону міняються стосунки після штампу в паспорті. Він впевнений, що сімейний побут нищить кохання.
Так, мені стало зрозуміло, що заміж він мене кликати не збирається. Тому вирішила йому на власному прикладі довести, що спільне життя лише прикрашає стосунки та вносить у них нові барви. З того дня я почала більше уваги приділяти своєму зовнішньому вигляду: вдома завжди одягалася привабливо, а не як попало. Також дбала про домашній затишок, кожного вечора на нього чекала смачна вечеря. Але всі мої старання так і не принесли бажаного результату. Я вирішила поговорити про плани щодо батьківства. І виявилося, що у цьому питанні ми однодумці й він теж хоче відчути радість батьківства.
Тоді я сказала чітко, що хочу народжувати лише у законному шлюбі. Іншого варіанту я не розглядаю. Мій ультиматум таки дав очікуваний ефект і вже за кілька тижнів коханий запропонував мені стати його дружиною. Якось ми сиділи в кафе з його друзями й вони почали розповідати йому різні “страшилки” про життя після одруження. Мені тоді просто хотілося закрити їм роти, адже я й так ледь його підштовхнула до рішення побратися, а вони могли усе зіпсувати. Після цього я мерщій приступила до весільних приготувань, поки завдяки товаришам, він не передумав.
Ніч перед весіллям я провела у своїх батьків. Вранці відправилась до салону, зробити зачіску та макіяж. Повернулася додому, одягла весільну сукню і тільки тоді зазирнула в повідомлення й прочитала, що він передумав одружуватись. Я постаралася його втішити, написавши, що всі хвилюються перед таким важливим кроком і все буде добре, головне, що ми разом. Відповіді я так і не дочекалася. А, оскільки, частина гостей вже прибули до РАЦСу, довелося туди їхати й казати, що все скасовується.
А ввечері додому повернувся мій наречений і благав його вибачити, казав, що не хоче мене втрачати. Я виставила його з двері, не готова ще з ним говорити. Але ж розумію, що досі кохаю його. Вагаюсь, чи варто пробачати таке.
