Я завжди мріяла про сина і коли завагітніла, то говорила чоловіку, що чекаю хлопчика. Він усміхався і казав побачимо на УЗД. А моя сестра казала мені, що головне, щоб дитинка народилась здоровою.
Я все розуміла, але все одно хотіла сина, він навіть снився мені вночі.
У мене дійсно народився здоровий темноволосий хлопчик, я була дуже щасливою. Але у два роки я почала помічати, що дитина дивно поводиться: йому подобались рожеві кольори і він хотів приміряти мої плаття. Спочатку я думала, що він маленький і тому ще не розуміє, як йому потрібно одягатись. Але потім усе пішло шкереберть.
Він не хотів бавитись машинками, а просив мене купити ляльки. Говорив дати йому мій лак до нігтів і губну помаду, йому подобалось дивитися, як я роблю манікюр.
Коли ми пішли у дитячий садок, то після першого дня вихователька сказала:
– У вас, напевно, мала народитись дівчинка, бо Олег сьогодні бавився тільки ляльками.
Мені стало не зручно, я усміхнулась і відповіла, що він любить бавитись такими іграшками.
Тепер я кожного дня ввечері, коли забирала сина, то запитувала:
– Ти сьогодні з кимось бавився?
– Ні, ні з ким. – відповідав хлопчик.
– А якими іграшками бавився?
– Сьогодні бавився великою лялькою і коляскою. – відповідав він.
Хлопчики не хотіли з Олегом гратись, бо він не цікався машинками і роботами, а до дівчаток він соромився підходити, тому завжди бавився сам.
Коли я гуляла з ним на дитячому майданчику він також уникав інших дітей і грався сам. Якщо якийсь хлопчик підходив до нас, щоб познайомитись з моїм сином, то Олег розвертався і тікав від цієї дитини. Усі батьки дітей, що були на майданчику дивились на мене з подивом, а дехто говорив, що потрібно було краще виховати сина.
Думала, що він виросте і все стане на свої місця. Але в школі стало ще важче. Він добре вчився, але був дуже замкнутий, вчителі думали, що дитина так поводиться через проблеми у сім’ї. Діти не хотіли спілкуватися з відлюдькуватим хлопчиком. Зранку перед школою він кричав, що не буде ходити на навчання. Я його ледве заводила до класу, він кричав і нервувався, говорив, що його болить голова і придумував різні причини, щоб не йти до школи.
Я записала його на гурток акторської майстерності, щоб він перестав боятися людей і почав вільно себе відчувати у колективі. Але нічого з цього не вийшло, вчитель сказав, що Олег не слухається його і не спілкується з іншими дітьми.
У старших класах однокласники почали знущатися з мого сина. Вони описували йому зошити, сміялись з нього, а з один хлопчик побив Олега. Я навіть написала заяву у поліцію, але мама хулігана прийшла до мене і вибачилась, сказала, що її син більше не буде так поводитись. Вона попросила мене забрати заяву у поліції і я погодилась.
Якось я розмовляла з сином і він признався, що завжди хотів бути дівчинкою, йому подобається плаття і косметика. Я сказала йому, що в нього перехідний вік і він видумав все.
Але час минав, а Олег вперто заявляв, що не хоче бути хлопцем і він не може дивитись на себе у дзеркало. Бо у ньому він бачить кремезного хлопця, а він хоче бути тендітною дівчинкою.
Чоловік сказав, щоб я сина завела до психолога і я погодилась.
В четвер ми поїхали у лікарню і зайшли до кабінету. Психолог виявився дуже приємним чоловіком, який вислухав сина і сказав, що до вісімнадцяти років міняти стать за допомогою операцій не можна.
Після розмови з лікарем Олег заспокоївся і почав поводиться майже нормально.
Ми з чоловіком переживали, що через чотири роки коли синові виповниться вісімнадцять, він захоче змінити стать.
Коли я дивилась на інших батьків з дітьми і вони сварились з сином чи дочкою через погані оцінки чи брудний одяг, то їхні проблеми здавались для мене смішними. Але я розуміла, що є батьки у яких є більші проблеми, ніж у мене. Є багато хворих дітей на рак і із вродженими вадами, їхнім батькам ще важче, ніж мені. Добре, що моя дитина здорова. Щодо статті, то коли виросте, хай вирішує сам.
Зараз йому шістнадцять років і він збирається піти вчитись в університет і вивчати лікарську справу. Він розумний і красивий хлопець, але я боюсь, що у вісімнадцять він захоче змінити стать. Вдома він може одягати плаття і каблуки, в університет він одягається у звичайний чоловічий одяг, щоб чужі люди не задавали зайвих питань.
Я вже звикла, що в мене дочка, а не син. Вдома його називаю Оленою, бо він попросив мене з батьком називати його жіночим іменем.
Чоловік дуже сварився з сином, просив поводитись нормально і говорив, що вижене з дому, якщо ще раз побачить його у сукні і на каблуках. Але Олег вперто ігнорував батька. Чоловік згодом зрозумів, що сварками не зарадиш ситуації і прийняв сина такого який він є. Батьки мої також з часом звикли, що у них онука, а не онук.
