Ми з Мариною зустрічаємось чотири місяці. Ми дорослі люди, які уже багато чого бачили у житті. Я впевнений, що моя дівчина любить мене по-справжньому і я не сумніваюся у її почуттях. Я бачу, як вона до мене ставиться і що для мене робить. Останнім часом ми часто почали говорити про дітей та сім’ю.
Тому я вирішив запропонувати своїй дівчині жити разом. Я хотів, щоб ми дізнались більше один про одного і зрозуміли чи готові ми одружуватись.
Але Марина відмовилась і сказала, що дуже мене любить, але буде зі мною жити тільки після весілля. Коли вона мені це сказала, то я дуже здивувався, бо думав, що штамп у паспорті є не важливим.
– Я вважаю, що дівчина, яка себе поважає буде жити з чоловіком тільки після того, як стане його дружиною! – сказала мені Марина.
– Я думав, що найголовніше, те що ми кохаємо один одного, а не штамп у паспорті. – відповів я.
Але моя дівчина навіть слухати мене не хотіла і придумувала щоразу більше аргументів. А я не розумів, як можна одружитись не поживши разом.
– Якщо я буду жити з тобою, то буду робити все, що робить дружина. Для тебе жити разом не змінює нічого і у тебе не буде ніяких обов’язків. Я буду відчувати себе не комфортно, якщо ми будемо не розписані та буду не впевнена у власному майбутньому.
– Чому я не буду мати ніяких обов’язків? Я буду купувати продукти, оплачувати комунальні послуги і допомагати тобі вдома.
– Ні, це не те. Якщо ти вважаєш, що будеш виконувати обов’язки чоловіка, то одружись зі мною.
– Зрозуміло. Мені потрібно подумати.
Після цієї розмови я довго думав, але ще не знав їй що відповісти. Минуло декілька тижнів і ми більше не говорили про весілля.
Зараз я розумію, що якщо я хочу жити разом з Мариною, то маю їй запропонували вийти за мене заміж. Але я невпевнений чи хочу бути офіційно її чоловіком. Я вважаю, що потрібно жити з дівчиною разом декілька місяців, щоб зрозуміти чи підходимо ми один одному, а тоді освідчуватись їй. А що б ви зробили на моєму місці?
